Вагітна наречена та чемпіонка

Глава 18. Сумнів у коханому

Глава 18. Сумнів у коханому

Ранок почався з дивного відчуття тривоги. Алексіс сиділа на краю ліжка й обережно розминала травмовану ногу. Лікар дозволив їй потроху рухатися, але заборонив повертатися до повноцінних тренувань, доки біль не зникне. Кожен день без велосипеда здавався їй втраченим шансом. Попереду чекали нові етапи «Гран-прі швидкості», а вона навіть не знала, чи зможе вчасно повернутися на трасу.

Та найбільше її хвилювало не змагання.

Даміан.

Після падіння він майже не відходив від неї. Привозив їжу, перевіряв, чи прийняла вона ліки, жартував, коли бачив її похмуре обличчя, і мовчки залишався поруч, коли слова були зайвими. Він не намагався командувати, не вимагав обіцянок і не змушував її говорити про почуття.

Алексіс поступово звикала до його присутності.

І саме це лякало найбільше.

Вона надто добре знала, як легко довіритися людині, а потім виявити, що всі її слова були брехнею. Історія Аліси постійно нагадувала їй про це. Ще зовсім недавно сестра готувалася до весілля, мріяла про щасливу родину й збиралася повідомити нареченому про майбутню дитину. А потім один чужий знімок зруйнував усе.

Алексіс не хотіла повторити її помилку.

— Ти знову про нього думаєш? — пролунало з дверей.

Алексіс підняла голову. На порозі стояла Емілі з двома чашками кави.

— Про кого?

— Звісно, про свого нестерпного байкера. Ти так дивишся на телефон, наче він ось-ось повідомить тобі, що збирається одружитися з тобою просто сьогодні.

— Емілі!

— Що? Я лише намагаюся підтримувати твоє романтичне життя. У тебе й без того забагато спортивних драм.

Подруга поставила чашку на тумбочку й сіла поруч.

— До речі, Даміан писав. Запитував, як ти почуваєшся.

— І що ти відповіла?

— Що ти жива, уперта й категорично відмовляєшся слухатися лікаря. Він передав, що приїде після обіду.

Алексіс мимоволі всміхнулася.

— Він не мусить постійно за мною доглядати.

— А ти не мусиш удавати, що тобі це не подобається.

Емілі підморгнула, але потім її обличчя стало серйознішим.

— Алексіс, ти ж сама погодилася дати йому шанс. Не шукай приводу втекти тільки тому, що він став для тебе важливим.

— Я не шукаю приводу.

— Тоді просто дозволь собі бути щасливою.

Алексіс нічого не відповіла.

Вона ще не знала, що за кілька годин саме слова про довіру змусять її серце стиснутися від болю.

Після обіду Алексіс вирішила трохи пройтися територією спортивного комплексу. Лікар дозволив короткі прогулянки, якщо вона не перевантажуватиме ногу. Їй хотілося побачити трасу, відчути знайомий запах гуми й мастила, почути голоси спортсменок, які готувалися до наступного етапу.

Вона не збиралася тренуватися.

Принаймні сьогодні.

Біля адміністративного корпусу Алексіс помітила кількох учасниць змагання. Вероніка Сталь стояла біля лавки з пляшкою води в руці й щось показувала Кірі Мельник на своєму телефоні.

Кіра сміялася.

— Не можу повірити, що ти досі маєш ці фотографії, — промовила вона.

— А чому ні? Це було давно, але спогади залишаються, — відповіла Вероніка. — До того ж не щодня тобі вдається провести вечір у компанії такого чоловіка.

Алексіс хотіла пройти повз, проте почула наступне запитання.

— І що, ви досі спілкуєтеся?

— Іноді. Він не з тих, хто забуває старих знайомих.

— Цікаво, — протягнула Кіра. — Особливо зважаючи на те, як він тепер бігає за нашою чемпіонкою.

Вероніка розсміялася.

— Не перебільшуй. Даміан завжди любив гарних жінок. А Алексіс просто зараз у центрі уваги.

Алексіс завмерла.

Даміан?

Вона не хотіла підслуховувати, але ноги наче приросли до землі.

— Ти справді зустрічалася з ним? — запитала Кіра.

— Ми не були парою, якщо ти про це. Просто спілкувалися. Кілька разів вечеряли, одного разу він допоміг мені з мотоциклом. Нічого серйозного.

— А Алексіс про це знає?

Вероніка знизала плечима.

— А чому вона повинна знати про кожну жінку, з якою він колись проводив час?

Кіра знову засміялася.

— Ти маєш рацію. Але цікаво, як вона відреагує, якщо дізнається.

— Можливо, запитає його. Якщо наважиться.

Алексіс відчула, як усередині здіймається хвиля обурення.

Отже, Даміан знав Вероніку не просто як учасницю змагань. Вони проводили час разом, вечеряли, спілкувалися. І жодного разу він не сказав їй про це.

Вона згадала їхній перший поцілунок. Його долоні на її обличчі, тихий голос, яким він зізнався, що це давно перестало бути грою. Згадала, як після падіння він тримав її за руку в лікарні, як дивився на неї, коли вона погодилася дати їхнім стосункам шанс.

Невже все це було лише черговою розвагою?

— Алексіс?

Вона різко обернулася.

Біля входу до корпусу стояв Марк Вейлер із папкою документів. Він помітив її бліде обличчя й насупився.

— Ти в порядку?

— Так.

Відповідь прозвучала надто швидко.

Марк простежив за її поглядом і побачив Вероніку з Кірою.

— Щось сталося?

— Нічого, що тебе стосується.

Вона розвернулася й повільно пішла до виходу.

Їй хотілося негайно зателефонувати Даміану. Запитати, чому він приховав правду. Дати йому можливість пояснити.

Але водночас вона боялася почути відповідь.

Бо якщо він справді обманював її, то доведеться визнати, що вона знову помилилася.

Даміан приїхав ближче до четвертої.

Він зняв шолом, струсив волосся й одразу помітив Алексіс біля входу до спортивного комплексу. Вона сиділа на лавці, схрестивши руки на грудях, і дивилася кудись убік.

— Привіт, чемпіонко.

Він нахилився, щоб поцілувати її в щоку, але Алексіс відсторонилася.

Даміан завмер.

— Щось не так?

— Ти скажи.

Він уважно подивився на неї.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше