Вагітна наречена та чемпіонка

Глава 15. Падіння

Глава 15. Падіння

Ранок обіцяв бути звичайним. За вікном спортивного комплексу повільно кружляло жовте листя, вітер приносив запах осені, а на трасі вже збиралися учасниці наступного етапу «Гран-прі швидкості». Алексіс приїхала раніше за інших. Їй хотілося відпрацювати складний поворот на ділянці, де дорога різко звужувалася перед невеликим підйомом.

Після першої перемоги вона відчувала, що може більше. Та водночас розуміла: тепер кожен її рух уважно оцінюють. Суперниці хотіли довести, що її успіх був випадковістю, а головний спонсор турніру, колишній наречений Аліси, явно не збирався забувати про їхню відмову грати за його правилами.

Алексіс не дозволяла цим думкам відволікати себе.

Вона перевірила шолом, застібнула ремінець, оглянула гальма й колеса. Її офіційний тренер, який уже підготував програму заняття, підійшов із планшетом.

— Сьогодні попрацюємо над проходженням поворотів і зміною темпу, — сказав він. — Але не намагайся довести всім, що ти найшвидша. Нам важливо підготувати тебе до наступного етапу, а не виснажити до нього.

— Я пам’ятаю.

— Тоді починаймо з розминки.

Алексіс сіла на велосипед і рушила на трасу.

Перші кола минули без проблем. Вона відчувала кожен рух велосипеда, легко змінювала передачі, прискорювалася на прямих ділянках і скидала швидкість перед поворотами. Після кількох повторів тренер залишився задоволений її роботою.

Та коли Алексіс завершувала чергове коло, до неї під’їхав Даміан Рейнер.

Як завжди, він був у темній куртці, із тією самою нахабною усмішкою, яка останнім часом чомусь змушувала її серце битися трохи швидше.

— Чемпіонко, ти вирішила побити власний рекорд ще до сніданку?

— А ти вирішив попрацювати, а не заважати людям?

— Я працюю. Перевіряю технічну частину траси.

— Чудово. Тоді перевіряй мовчки.

Даміан засміявся.

— Ось за це я тебе й люблю.

Алексіс різко повернула голову.

— Що?

— За вміння підтримувати дружню атмосферу.

— Рейнере, одного дня я справді вдарю тебе шоломом.

— Тільки не під час гонки. Не хочу, щоб ти отримала штраф.

Вона похитала головою, приховуючи усмішку.

Після їхнього першого поцілунку між ними щось змінилося. Алексіс усе ще не поспішала визнавати свої почуття, але вже не могла переконати себе, що Даміан для неї лише дратівливий байкер із надто гарною усмішкою.

Він умів розсмішити її навіть тоді, коли думки були зайняті проблемами.

І саме тому вона не хотіла, щоб він помітив, наскільки важливим став для неї.

— До речі, — Даміан кивнув на трасу, — я чув, що наступний етап буде складнішим.

— Я впораюся.

— Я не сумніваюся. Але пам’ятай про вузьку ділянку після другого повороту. Там не варто надто рано виходити на зовнішню лінію.

— Мені це вже сказав тренер.

— Отже, сьогодні ми обоє розумні.

— Не перебільшуй.

Він усміхнувся, але потім його погляд став серйознішим.

— Алексіс, будь уважною. Не ризикуй заради чужих поглядів.

— Я знаю, що роблю.

— Знаю. Просто хочу, щоб ти повернулася додому на власних ногах.

На мить вона втратила свою звичну готовність до суперечки.

— Повернуся, — тихо відповіла Алексіс.

Він затримав на ній погляд, ніби хотів додати щось іще, але не став.

— Тоді побачимося після тренування.

Алексіс провела його очима, а потім знову зосередилася на трасі.

Вона ще не знала, що цей день запам’ятається їй не швидкістю, не суперництвом і навіть не перемогою.

А падінням, яке могло змінити все.

Ближче до полудня на трасу виїхала невелика група спортсменок. Серед них були Вероніка Сталь і Кіра Мельник. Обидві вже встигли переконатися, що Алексіс становить серйозну загрозу їхнім шансам на перемогу.

Вероніка трималася осторонь, проте не приховувала роздратування.

— Ти сьогодні знову збираєшся показувати всім, що найкраща? — запитала вона, коли Алексіс зупинилася біля стартової лінії.

— Ні. Я збираюся тренуватися.

— Яка скромність.

— Просто не люблю витрачати час на розмови.

Кіра пирснула.

— Вероніко, залиш її. Нехай краще покаже результат на трасі.

— Із задоволенням, — відповіла Алексіс.

Вона не збиралася дозволяти провокаціям впливати на її настрій. Після всього, що відбувалося навколо Аліси, чужі колючі слова здавалися дрібницями.

Тренер дав сигнал починати чергове відпрацювання.

Алексіс рушила вперед.

Вона швидко набрала темп, пройшла перший поворот і плавно піднялася на пагорб. Дихання було рівним, ноги працювали злагоджено. Попереду залишалася ділянка, яку вона відпрацьовувала весь ранок.

Наближаючись до повороту, Алексіс перенесла вагу тіла, приготувалася змінити траєкторію й уже почала входити в нього, коли раптом помітила небезпеку.

На асфальті лежав металевий предмет, схожий на невелику деталь кріплення.

Вона не могла об’їхати його без різкого маневру: праворуч дорога звужувалася, а позаду наближалася інша спортсменка.

Алексіс спробувала пригальмувати й зміститися ліворуч.

Усе сталося за лічені секунди.

Переднє колесо зачепило предмет. Велосипед хитнувся, кермо різко смикнулося вбік. Алексіс спробувала втримати рівновагу, але колесо втратило зчеплення з асфальтом.

Вона почула чиєсь крикливе попередження.

А потім земля раптом опинилася надто близько.

Алексіс упала на бік і ковзнула по дорожньому покриттю. Біль гостро пронизав ліву ногу, а долоня, якою вона інстинктивно спробувала захистити себе, обпеклася від тертя об асфальт.

Велосипед відлетів убік.

На кілька секунд навколо запала тиша.

Потім хтось закричав:

— Зупиніть тренування!

Алексіс спробувала підвестися, але різкий біль у коліні змусив її знову опуститися на землю.

— Не рухайся! — пролунав знайомий голос.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше