Вагітна наречена та чемпіонка

Глава 14. Таємниця зради

Глава 14. Таємниця зради

Алексіс повернулася додому ближче до вечора. Увесь шлях вона прокручувала в голові розмову з колишнім нареченим Аліси. Його самовпевненість, холодний погляд і папка з документами, яку він поклав перед нею в готелі, не давали спокою.

Він не просто хотів повернути Алісу. Він прагнув знову отримати над нею владу. А якщо не міг зробити це безпосередньо, то намагався натиснути через Алексіс.

Невже він справді вважає, що може купити всіх навколо?

Алексіс відчинила двері й одразу почула тиху музику з вітальні. Там, на дивані, сиділа Аліса, загорнувшись у м’який плед. Перед нею стояла чашка чаю, до якої вона, судячи з усього, навіть не торкнулася.

Побачивши сестру, Аліса спробувала усміхнутися.

— Ти повернулася.

— Так. — Алексіс зняла куртку й уважно подивилася на неї. — Як ти почуваєшся?

— Нормально.

Ця відповідь прозвучала надто швидко.

Алексіс знала свою сестру. Коли Аліса справді почувалася добре, вона могла розповідати про дрібниці годинами. Коли ж щось боліло, ховалася за короткими фразами й удаваною усмішкою.

— Алісо, — тихо промовила вона, сідаючи поруч. — Я не збираюся змушувати тебе розповідати те, до чого ти не готова. Але після сьогоднішньої зустрічі я хочу, щоб ти знала: більше не мусиш проходити через це сама.

Аліса опустила очі.

— Він знову погрожував тобі?

— Намагався. Хотів, щоб я переконала тебе повернутися до нього. Обіцяв не створювати проблем із моєю участю в турнірі, якщо я допоможу йому повернути тебе.

Аліса зблідла.

— Він справді сказав це?

— Майже дослівно.

— Господи…

Вона міцніше стиснула край пледа.

— Це через мене ти тепер маєш проблеми. Спочатку він зіпсував моє життя, а тепер намагається зруйнувати твоє.

— Припини, — твердо сказала Алексіс. — Ти не винна в його вчинках. І я не дозволю тобі знову взяти на себе відповідальність за чужу жорстокість.

— Але ти стільки працювала заради цього турніру. Ти тренувалася роками, вигравала змагання, а тепер ризикуєш втратити все через мою історію.

— Я ризикувала б значно більше, якби дозволила йому вирішувати, кому з нас можна бути щасливою.

Аліса подивилася на сестру, і її очі наповнилися слізьми.

— Я так хотіла, щоб у мене була нормальна сім’я, Алексіс. Я справді вірила, що він мене кохає.

Алексіс обійняла її за плечі.

— Тоді розкажи мені все. Не лише про весілля. Про те, що відбувалося між вами раніше. Я хочу знати правду, якщо ти готова нею поділитися.

Аліса довго мовчала. Потім поставила чашку на журнальний столик і відкинула плед.

— Я навіть не знаю, з чого почати.

— З того, що найбільше болить.

Аліса заплющила очі.

І нарешті заговорила.

— Спочатку він був зовсім іншим, — почала Аліса. — Умів бути уважним, терплячим, романтичним. Пам’ятаєш, як я розповідала тобі про наші перші побачення? Він надсилав квіти без приводу, забирав мене після роботи, запам’ятовував, яку каву я люблю. Мені здавалося, що я зустріла чоловіка, з яким можна побудувати справжню сім’ю.

— Пам’ятаю, — відповіла Алексіс.

Вона також пам’ятала інше: як після кожної такої розповіді Аліса світилася від щастя, а Алексіс намагалася не показувати сумнівів. Їй не подобалося, що наречений сестри надто часто говорив про гроші, статус і те, як повинна поводитися його майбутня дружина.

Тоді Алексіс вирішила, що, можливо, просто не розуміє їхніх стосунків.

Тепер вона починала усвідомлювати, наскільки помилялася, коли не наполягла на серйозній розмові.

— Коли він запропонував мені переїхати до нього, я погодилася, — продовжила Аліса. — Він казав, що так нам буде легше планувати весілля. Але майже відразу почав вирішувати, що я повинна робити.

— Наприклад?

— Спочатку дрібниці. Він говорив, що мені не потрібна та робота, бо я втомлююся. Потім переконував, що краще звільнитися й займатися облаштуванням нашого майбутнього дому. Мовляв, його заробітку вистачить на нас обох.

Алексіс насупилася.

— А ти хотіла звільнятися?

— Ні. Мені подобалася моя робота. Я любила спілкуватися з людьми, мати власні гроші. Але він ображався, коли я відмовлялася.

— Що він робив?

— Не кричав. Принаймні спочатку. Просто ставав холодним. Міг цілий вечір не розмовляти зі мною, а потім сказати, що я ставлю роботу вище за наші стосунки.

Аліса гірко всміхнулася.

— І я почувалася винною. Починала пояснювати, що люблю його, що хочу бути з ним. А він обіймав мене й казав, що просто хвилюється за наше майбутнє.

Алексіс повільно видихнула.

— Це не турбота, якщо за нею стоїть вимога відмовитися від власного життя.

— Тепер я це розумію.

Аліса витерла сльозу.

— Потім він почав цікавитися, з ким я спілкуюся. Якщо мені телефонував хтось із друзів-чоловіків, він обов’язково запитував, хто це і чому ця людина мені телефонує. Якщо я зустрічалася з подругами, хотів знати, куди саме ми йдемо, скільки будемо там і хто ще прийде.

— Він перевіряв твій телефон?

Аліса не відразу відповіла.

Цього мовчання було достатньо.

— Так, — нарешті прошепотіла вона. — Спочатку він просив показати фотографії. Потім почав брати телефон до рук, коли я відходила. Казав, що між людьми, які кохають одне одного, не повинно бути секретів.

Алексіс стиснула щелепи.

— А коли ти відмовлялася?

— Він запитував, що я приховую. Казав, що якби я була чесною, то не боялася б показати йому все. Я не хотіла сварок, тому поступалася.

— Алісо…

— Я знаю, що це звучить жахливо. Але тоді я не бачила всього так чітко. Він не забороняв мені виходити з дому. Не відбирав у мене ключі. Не казав прямо, що я не можу зустрічатися з подругами. Він просто робив так, що після кожної моєї спроби побути самостійною я почувалася поганою нареченою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше