Вагітна наречена та чемпіонка

Глава 10. Маленьке серце

Глава 10. Маленьке серце

Ранок почався з тихого стукоту у двері.

Алексіс розплющила очі й натягнула ковдру до підборіддя. Після вчорашнього вечора з Даміаном вона довго не могла заснути, прокручуючи в голові їхню розмову. Їй не хотілося визнавати, що цей нахабний байкер поступово пробирався крізь її захисні стіни, але заперечувати очевидне ставало дедалі важче.

— Алексіс? Ти прокинулася?

Голос Аліси змусив її остаточно розплющити очі.

— Уже так! Заходь!

Двері відчинилися, і на порозі з'явилася молодша сестра в рожевому домашньому костюмі. Її руде волосся було зібране в пухнастий пучок, а в руках вона тримала телефон і невеликий блокнот.

— У нас сьогодні важлива місія, — урочисто оголосила Аліса.

Алексіс сіла на ліжку й потерла обличчя долонями.

— Якщо ти знову хочеш переконати мене, що нашій майбутній племінниці потрібен велосипед, то я ще сплю.

— Ні. Сьогодні ми їдемо до лікарки.

Сонливість миттєво зникла з обличчя Алексіс.

— Точно! О котрій у нас запис?

— Об одинадцятій. Я вже перевірила документи, підготувала попередні результати й навіть записала запитання, які хочу поставити.

Алексіс подивилася на блокнот.

— Скільки запитань?

— Двадцять три.

— Алісо!

— Що? Я хочу знати, як почувається моя донечка!

Алексіс не втрималася від усмішки.

Після вчорашнього УЗД сестра наче змінилася. У її погляді з'явилося щось нове — ніжна радість, змішана з хвилюванням. Вона більше не говорила про майбутнє лише з обережністю. Тепер у кожній її фразі відчувалося очікування маленького дива.

І Алексіс хотіла зробити все, щоб це диво росло в любові.

— Гаразд, — сказала вона, відкидаючи ковдру. — Двадцять три запитання. Але якщо лікарка почне дивитися на нас так, ніби ми прийшли проводити допит, відповідатимеш сама.

— Домовилися!

Аліса сіла поруч і раптом стала серйознішою.

— Алексіс…

— Що?

— Дякую, що вчора була зі мною. І сьогодні теж.

Алексіс повернулася до неї.

— Ти моя сестра. Я не збираюся пропускати найважливіші моменти твого життя.

— Навіть якщо в тебе буде чергове змагання?

— Навіть якщо мене викличуть на фінал чемпіонату світу.

— Не перебільшуй.

— Я ніколи не перебільшую.

Аліса засміялася.

Алексіс обійняла її за плечі й поцілувала в скроню.

— А тепер іди снідати. Нам потрібні сили. Особливо твоїй маленькій принцесі.

— І твої теж. Ти ж збираєшся стати найкращою тіткою у світі.

— Саме так.

Коли Аліса вийшла, Алексіс ще кілька секунд сиділа на ліжку, усміхаючись.

Вона не знала, що чекає на них попереду, але вперше за довгий час майбутнє не здавалося суцільною низкою проблем.

У ньому з'явилося місце для маленьких суконь, рожевої ковдри, дитячого сміху й крихітних долоньок, які одного дня обхоплять її палець.

І ця думка зігрівала краще за будь-яку каву.

Дорогою до клініки Аліса майже не випускала телефон із рук.

Вона показувала Алексіс фотографії дитячих кімнат, ліжечок і крихітних комплектів одягу, які знайшла в інтернеті.

— Подивися на це! — вигукнула вона, повернувши екран до сестри. — Хіба не чарівне?

На фотографії стояло біле дитяче ліжечко з рожевим балдахіном, ніжними стрічками й м'якою ковдрою.

Алексіс на мить відвела погляд від дороги, щоб роздивитися зображення на світлофорі.

— Дуже гарне.

— Я хочу щось схоже.

— Тоді купимо.

Аліса опустила телефон.

— Ти говориш так, ніби це зовсім просто.

— Ми знайдемо гроші.

— Алексіс, ліжечко, матрац, комод, шафа, пеленальний столик, візочок, автокрісло… А ще одяг, засоби догляду, підгузки. Це величезні витрати.

— Я знаю.

— А твій турнір ще триває. Ти не можеш витратити всі заощадження на мене.

Алексіс міцніше стиснула кермо.

Вона теж думала про гроші.

Призовий фонд «Гран-прі швидкості» давав їй шанс забезпечити сестрі й майбутній племінниці стабільність. Але перемога не була гарантованою, а витрачати гроші, яких вони ще не отримали, було нерозумно.

Вона не хотіла обіцяти Алісі казку, яку потім не зможе здійснити.

— Ми складемо бюджет, — нарешті сказала вона. — Спочатку купимо найнеобхідніше. Ліжечко, матрац, комод, візочок. Решту поступово додамо. Не обов'язково купувати все за один день.

— Я не хочу, щоб ти відмовлялася від власних мрій заради мене.

— А я не хочу, щоб ти вважала себе тягарем.

Аліса замовкла.

Алексіс повернулася до неї, коли автомобіль зупинився біля клініки.

— Послухай мене. Ми не будемо змагатися, кому важче. Ти виношуєш дитину, переживаєш непростий період і маєш право на допомогу. А я твоя сестра. Допомагати тобі — це не покарання й не жертва. Це мій вибір.

Аліса опустила очі.

— Просто я звикла, що все мало бути інакше.

Алексіс знала, що вона має на увазі.

Колись Аліса уявляла майбутнє з чоловіком, якого кохала. Вона мріяла про весілля, спільний дім і дитячу кімнату, яку облаштовуватиме разом із майбутнім чоловіком. Усе мало відбуватися за її планом.

Але той, кому вона довіряла, зрадив її ще до того, як вони встигли сказати одне одному весільні обітниці.

— Знаю, — тихо відповіла Алексіс. — Але те, що він зруйнував твої плани, не означає, що він має право забрати твоє майбутнє.

Аліса повільно підняла голову.

— Ти справді так думаєш?

— Я в цьому впевнена.

Алексіс відстебнула ремінь і простягнула сестрі руку.

— Ходімо подивимося, як почувається наша маленька дівчинка. А потім займемося її королівськими апартаментами.

Аліса засміялася, і вони вийшли з автомобіля.

У клініці пахло свіжою кавою та антисептиком. У коридорі сиділи кілька жінок, хтось розмовляв із медсестрою, а неподалік молода пара розглядала знімок УЗД.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше