Вагітна наречена та чемпіонка

Глава 8. Парі на перемогу

Глава 8. Парі на перемогу

 

Ранок після першої перемоги на «Гран-прі швидкості» почався для Алексіс із повідомлення, яке вона прочитала ще до того, як устигла випити каву.

Даміан Рейнер: Сподіваюся, сьогодні ти не збираєшся святкувати вчорашній тріумф до самого вечора.

Алексіс, сидячи на краю ліжка в спортивній футболці та шортах, примружилася до екрана.

Алексіс: А ти сподіваєшся, що я нарешті впаду з велосипеда й ти зможеш сказати: «Я ж попереджав»?

Відповідь прийшла майже миттєво.

Даміан: Не заперечуватиму, що мені подобається, коли ти визнаєш мою правоту. Але падіння не входить до моїх планів.

Алексіс: Тоді можеш спокійно займатися своїми справами.

Даміан: Саме цим і займаюся. Мої справи сьогодні — тренувальна траса. Побачимося за годину, чемпіонко.

Алексіс пирхнула й кинула телефон на ліжко.

— Нестерпний чоловік!

— Ти знову розмовляєш із телефоном? — почувся з дверей голос Аліси.

Алексіс підняла голову.

Її молодша сестра стояла на порозі в м’якому кремовому халаті. Руде волосся було зібране в недбалий пучок, а долоня звично лежала на округлому животі. Після всього, що сталося з нею на весіллі, Аліса поступово поверталася до життя. Вона вже могла усміхатися, іноді навіть жартувала, проте Алексіс помічала, як сестра здригалася від кожного незнайомого дзвінка.

І щоразу в такі миті в Алексіс стискалися кулаки.

Вона ніколи не пробачить колишньому нареченому Аліси того, як він зруйнував її довіру. А тепер, дізнавшись про дитину, він вирішив, що має право вимагати повернення.

Нехай спробує.

— Я не розмовляю з телефоном, — заперечила Алексіс. — Я виховую одного надокучливого байкера.

— Судячи з твоєї усмішки, виховання йде не дуже успішно.

— Я не усміхаюся!

— Звісно, — лагідно погодилася Аліса. — А хто такий Даміан?

Алексіс завмерла.

— Звідки ти знаєш його ім’я?

— Ти вчора кілька разів повторила його, коли розповідала про першу гонку.

— Я повторювала, бо він мене дратував!

— І тому ти зараз перечитувала його повідомлення?

— Алісо!

Молодша сестра розсміялася, і цей сміх був для Алексіс дорожчим за будь-яку перемогу.

Вона підвелася, підійшла до Аліси й обійняла її за плечі.

— Як ти почуваєшся?

— Добре. Трохи хвилююся.

— Через нього?

Аліса похитала головою.

— Не тільки. Сьогодні в нас УЗД. Лікарка сказала, що вже можна дізнатися стать малюка, якщо дитинка займе зручне положення. Я весь ранок думаю про це.

Алексіс одразу забула про Даміана.

— Сьогодні?

— Так. Ти ж обіцяла піти зі мною.

— Звісно, я піду! — вигукнула Алексіс. — Ти справді думала, що я пропущу таку подію?

— У тебе тренування.

— Перенесу.

— Алексіс, не потрібно жертвувати заради мене всім.

— Я не жертвую. Я просто правильно розставляю пріоритети.

Вона взяла сестру за руки.

— Слухай мене уважно. Жодна гонка, жоден мільйон і жоден турнір не важливіші за тебе. А сьогодні ми побачимо нашу маленьку зірочку.

Аліса усміхнулася, але очі її зволожилися.

— Дякую, що ти зі мною.

— Завжди.

Алексіс поцілувала її в чоло.

Вона ще не знала, що цього дня на неї чекатиме не лише несподіване парі з нахабним байкером, а й мить, яка змінить її уявлення про власне майбутнє.

До спортивного комплексу Алексіс приїхала раніше, ніж зазвичай.

Їй хотілося встигнути провести кілька додаткових кіл перед тренувальним змаганням. Наступний етап «Гран-прі швидкості» обіцяв бути складнішим за перший, а перемога не давала їй права розслаблятися. Вона добре знала: сьогоднішній тріумф завтра може перетворитися на поразку, якщо вирішиш, що вже всім усе довела.

На майданчику працювали механіки. Біля стійок із велосипедами розмовляли спортсмени, а тренери перевіряли обладнання.

Алексіс переодягнулася в обтисле спортивне екіпірування, перевірила гальма й передачі, а потім вивела велосипед на доріжку.

— Збираєшся знову всіх обігнати ще до сніданку?

Вона навіть не обернулася.

— А ти збираєшся сьогодні хоча б п'ять хвилин помовчати?

— Можу спробувати. Але не обіцяю, що витримаю таке випробування.

Даміан стояв біля огорожі в темній футболці, спортивних штанах і звичній чорній шкіряній куртці, яку тримав перекинутою через плече. Темне волосся було трохи скуйовджене, а на обличчі грала та сама самовпевнена усмішка.

Він виглядав так, ніби весь світ був його особистою трасою, а всі правила існували лише для того, щоб перевіряти, наскільки далеко він може зайти.

Особливо коли йшлося про Алексіс.

— Ти завжди приходиш сюди без запрошення? — запитала вона.

— Я працюю з технічною командою турніру. Пам'ятаєш? Це моя робота.

— А я вже почала думати, що ти спеціально з'являєшся скрізь, де є я.

— Яка цікава думка. Можливо, вона навіть має під собою підстави.

Алексіс закотила очі.

— Мені потрібен спокій, Рейнере.

— Тоді давай укладемо парі.

Вона повільно повернулася до нього.

— Що?

— Дружнє парі. Сьогодні відбудеться тренувальне змагання. Кілька кіл на час, із суперниками з нашої групи. Ти береш участь, я спостерігаю.

— І де тут парі?

— Якщо ти виграєш, я виконаю одне твоє бажання.

Алексіс склала руки на грудях.

— Будь-яке?

— У межах розумного, — уточнив Даміан. — Я не обіцяю подарувати тобі спортивний комплекс або піти пішки на край світу. Але бажання виконаю.

— А якщо виграєш ти?

Його усмішка стала ширшою.

— Тоді ти дозволиш мені запросити тебе на побачення.

Алексіс голосно розсміялася.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

— Ти хочеш сказати, що цілий день ходитимеш за мною з пропозицією побачення, якщо я програю?

— Ні. Я хочу, щоб ти погодилася на одне побачення. Без втечі, без образ і без спроб переконати мене, що ти зайнята на наступні три місяці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше