Вагітна наречена та чемпіонка

Глава 5. Спонсор із минулого

Глава 5. Спонсор із минулого

 

Алексіс завжди вважала, що найважче в змаганнях — це вийти на старт, коли кожен м’яз болить, суперники дивляться на тебе як на здобич, а помилка може коштувати перемоги.

Проте того ранку вона зрозуміла: іноді найнебезпечніший суперник чекає не на трасі.

Він може стояти посеред розкішної зали, тримати в руці келих мінеральної води й усміхатися так, наче має право вирішувати долі інших людей.

Алексіс дізналася про презентацію турніру «Гран-прі швидкості» напередодні ввечері. Учасників запросили до спортивного комплексу, де організатори збиралися представити головних спонсорів, тренерські команди та програму майбутніх змагань. Для неї це була формальність, яку потрібно пережити заради контракту.

Вона не любила подібних заходів. Занадто багато красивих слів, дорогих костюмів і людей, які вважали, що гроші дозволяють їм купувати все на світі.

Але мільйон гривень — ні, мільйонний приз, прописаний у контракті, — був потрібен їй не для власної розкоші.

Він був потрібен Алісі.

І дитині, яка мала народитися через кілька місяців.

Саме тому Алексіс стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті, поправляючи темний жакет і пригладжуючи волосся. Вона обрала стриманий чорний костюм, білу блузку та туфлі на невисоких підборах. Жодних зайвих прикрас. Їй не потрібно було справляти враження на багатіїв.

Їй потрібно було довести, що вона варта свого місця серед найкращих.

— Ти сьогодні схожа на жінку, яка збирається когось звільнити, — озвалася Аліса з дверей.

Алексіс повернула голову.

Молодша сестра стояла в м'якому домашньому кардигані, притискаючи до грудей горнятко теплого чаю. Її руде волосся спадало на плечі, а на обличчі з'явилася ледь помітна усмішка. Вона ще не повністю оговталася після пережитого, але останніми днями в її очах дедалі частіше з'являлося щось схоже на спокій.

— Якщо хтось заслужить, то чому б і ні? — відповіла Алексіс, беручи сумочку.

— Тільки не звільняй організаторів турніру. Нам потрібен твій мільйон.

— Я не збираюся нікого звільняти. Я збираюся перемагати.

Аліса засміялася, але сміх швидко змінився серйозним поглядом.

— Ти впевнена, що все буде добре? Ти так багато працюєш, а тепер ще й ці презентації…

— Алісо, я займаюся велоспортом не перший рік. Мене не злякають кілька промов і фотографій.

— Я не про це.

Алексіс замовкла.

Вона знала, що сестра має на увазі. Аліса боялася, що через неї Алексіс надто багато на себе бере. Що одного дня її бажання забезпечити майбутнє родини обернеться виснаженням, травмою або втратою кар'єри.

Алексіс підійшла до неї й обережно обійняла.

— Послухай мене. Ти не тягар. І твоя дитина теж. Ви моя родина. Я сама вирішила підписати контракт, і ніхто мене не примушував.

— Але я не хочу, щоб ти постраждала через мене.

— Тоді зроби одну річ.

— Яку?

— Дбай про себе. Їж нормально, відпочивай і не намагайся довести всьому світові, що можеш упоратися з усім самотужки.

Аліса опустила очі.

— Це ти зараз про мене чи про себе?

— Про нас обох, — усміхнулася Алексіс.

Вони ще трохи постояли в обіймах одна одної.

Потім Алексіс поцілувала сестру в чоло, взяла ключі й попрямувала до виходу.

Вона ще не знала, що сьогоднішня презентація перетвориться на випробування, до якого не підготують жодні тренування.

Спортивний комплекс зустрів її блиском скла, гучною музикою та метушнею.

У просторій залі встановили сцену, на якій розмістили емблему «Гран-прі швидкості». Уздовж стін стояли стенди зі спортивним обладнанням, фотографіями минулих чемпіонатів і рекламними банерами. Біля входу працювали фотографи, а учасники турніру збиралися невеликими групами, обмінюючись враженнями й оцінюючи одне одного.

Алексіс зареєструвалася, отримала бейдж учасниці та програму заходу.

— Алексіс! Ти все-таки прийшла!

Вона обернулася й побачила Марка Вейлера, представника організаційного комітету, який запропонував їй контракт.

— А ви сумнівалися? — запитала вона.

— Після того, як ви поставили мені стільки запитань про медичне страхування, я сумніваюся тільки в тому, що хтось зможе змусити вас підписати документ, не прочитавши кожного рядка.

— Це називається обережність.

— У вашому випадку — ще й упертість.

— Сподіваюся, у фіналі ви оціните саме мою впертість.

Марк засміявся.

— Упевненість вам пасує. До речі, сьогодні ви познайомитеся з нашими головними партнерами. Саме завдяки їм турнір отримав такий масштаб.

— Рада за вас.

— Ви навіть не запитаєте, хто вони?

— Якщо їхні гроші не допомагають мені швидше крутити педалі, навряд чи це вплине на мою підготовку.

Марк похитав головою.

— Ви неймовірна.

— Мені це часто кажуть.

— Підозрюю, що не завжди з компліментом.

— Ви швидко вчитеся, Марку.

Він знову розсміявся, а тоді жестом запросив її до групи спортсменів.

Алексіс спілкувалася з кількома учасниками, слухала пояснення щодо розкладу тренувань і підписувала документи, коли ведучий оголосив про початок офіційної частини.

У залі стихли розмови.

На сцену піднялася координаторка Наталія. Вона привітала учасників, розповіла про правила турніру, систему відбору та фінальні заїзди. Потім подякувала партнерам, завдяки яким організатори змогли забезпечити спортсменів обладнанням, медичним супроводом і професійними трасами.

— А зараз я хочу представити головного спонсора «Гран-прі швидкості», — урочисто промовила вона. — Людину, яка підтримує розвиток професійного спорту та вірить у нові таланти.

Алексіс неуважно перевела погляд на сцену.

І завмерла.

Чоловік, який піднявся сходами, був їй знайомий.

Темне волосся, бездоганно пошитий костюм, дорогий годинник і впевнена усмішка, що колись, мабуть, підкорювала людей, які не знали його справжнього обличчя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше