Пролог. Дві смужки щастя

Пролог. Дві смужки щастя

Аліса ніколи не вірила, що щастя може поміститися у двох маленьких смужках.

А воно помістилося.

У крихітному пластиковому тесті, який вона стискала в долонях, стоячи босоніж посеред ванної кімнати, із розкуйовдженим рудим волоссям і серцем, що билося так швидко, ніби вона щойно пробігла марафон.

Дві смужки.

Яскраві, чіткі, безжально прекрасні.

— Боже мій… — прошепотіла вона.

Її губи затремтіли в усмішці, а очі наповнилися слізьми. Аліса прикрила рот долонею, щоб не скрикнути від радості й не розбудити чоловіка, який спав у сусідній кімнаті.

Чоловіка, якого вона кохала.

Чоловіка, за якого збиралася вийти заміж через три тижні.

Чоловіка, з яким уже подумки прожила ціле життя.

Тепер у них буде дитина.

Їхня дитина.

Аліса повільно опустилася на край ванни. Їй раптом здалося, що світ змінився за ті кілька хвилин, поки вона чекала результату. Ще вчора вона була просто щасливою нареченою, яка вибирала квіти для весільної церемонії, сперечалася з організаторами через відтінок серветок і щовечора переглядала фотографії майбутнього маєтку, де вони мали жити після весілля.

А сьогодні вона стала майбутньою мамою.

Мамою!

Слово було таким великим, що не вміщалося в її серці.

— Маленьке моє… — прошепотіла Аліса, притискаючи долоню до живота. — Ти навіть не уявляєш, як довго ми на тебе чекали.

Насправді вони з нареченим ніколи не домовлялися про конкретний час, коли заведуть дітей. Він казав, що спочатку вони мають одружитися, насолодитися медовим місяцем, облаштувати будинок. Аліса погоджувалася, хоча потай мріяла про велику родину, дитячий сміх і ранки, коли вони прокидатимуться від маленьких долоньок, що тягнутимуться до них крізь ковдру.

Вона уявляла, як він уперше візьме малюка на руки.

Як розгубиться, боячись неправильно підтримати крихітну голівку.

Як намагатиметься заколисати дитину, ходячи кімнатою, а потім здаватиметься й приноситиме її мамі зі словами, що тільки вона знає правильну магію заспокоєння.

Аліса тихо засміялася крізь сльози.

Вона вже бачила це перед очима.

Бачила їхню маленьку сім'ю.

Їхній будинок.

Їхнє майбутнє.

І навіть не здогадувалася, що в цьому майбутньому вже причаїлася брехня.

Вона сховала тест у маленьку оксамитову коробочку, яку купила колись для весільних прикрас. Потім довго дивилася на своє відображення в дзеркалі.

На бліде обличчя.

На щасливі очі.

На усмішку, яку не могла стримати.

— Я стану мамою, — сказала вона своєму відображенню.

Їй захотілося негайно розбудити нареченого, залізти до нього під ковдру й прошепотіти цю новину на вухо. Уявити його сонну усмішку, здивування, а потім міцні обійми.

Та вона зупинилася.

Ні.

Вона хотіла зробити це красиво.

Так, щоб він запам'ятав цю мить на все життя.

Аліса витягла телефон і відкрила нотатки, де зберігала ідеї для весілля. Там були списки квітів, фотографій, страв, музики й маленьких деталей, які, на її думку, робили свято особливим.

Вона додала новий рядок.

«Сюрприз для коханого. Найважливіша новина нашого життя».

Потім почала шукати маленькі дитячі черевички.

Білі.

Крихітні.

Такі, що могли поміститися в її долоні.

Коли знайшла ідеальну пару, Аліса мало не розплакалася знову. Вона замовила їх, обравши найшвидшу доставку, і відклала телефон.

Тепер треба було придумати, як повідомити йому новину.

Можливо, покласти черевички в коробку з обручками?

Або вручити йому під час вечері?

Ні, краще після весільної репетиції, коли вони залишаться самі. Вона попросить його заплющити очі, вкладе подарунок йому в руки й чекатиме.

А він розплющить очі…

І все зміниться.

Аліса притиснула коробочку з тестом до грудей.

— Тільки б ти радів так само, як я, — прошепотіла вона.

Ці слова прозвучали тихо, майже несміливо.

Вона й сама не зрозуміла, чому раптом відчула легкий укол тривоги.

Можливо, тому, що він останнім часом багато працював.

Можливо, через весільні клопоти.

Можливо, тому, що останніми тижнями він кілька разів повертався додому пізно, пояснюючи це зустрічами з партнерами.

Аліса відганяла від себе такі думки.

Він же працював заради їхнього майбутнього.

Заради будинку, весілля, сім'ї.

Заради них.

Вона не мала жодної причини сумніватися в ньому.

Принаймні так їй здавалося.

Коли Аліса повернулася до спальні, за вікном тільки починало світати.

Наречений спав, відвернувшись до вікна. Темне волосся спадало йому на чоло, одна рука лежала поверх ковдри.

Він виглядав таким спокійним, що Аліса мимоволі усміхнулася.

Обережно присівши на край ліжка, вона відкинула пасмо волосся з його чола.

— Скоро ти дізнаєшся, що станеш татом, — прошепотіла вона.

Він не почув.

Не поворухнувся.

Навіть не розплющив очей.

Аліса нахилилася й поцілувала його в скроню.

— Я кохаю тебе.

Вона сказала це так щиро, ніби ці три слова могли стати оберегом для всього, що вони будували разом.

Потім лягла поруч, поклала долоню на живіт і заплющила очі.

Їй снилися білі квіти, весільні дзвони, сонячний сад і маленькі ніжки, що тупотіли дерев'яною підлогою їхнього майбутнього будинку.

Уві сні наречений тримав її за руку, а на іншій руці гойдав немовля.

Вони сміялися.

Він цілував її в чоло.

А вона думала, що немає нічого прекраснішого за цю мить.

Аліса ще не знала, що іноді найщасливіші сни народжуються саме тоді, коли реальність готується завдати першого удару.

За кілька годин вона прокинулася раніше за нареченого.

Він уже збирався на роботу, застібаючи ґудзики дорогої сорочки перед дзеркалом.