40. Марк. Наречена-втікачка

В ранок перед весіллям я таки пішов з будинку, забрав костюм і поїхав до батьків. Хотів дати Христині простору ну і побачити її вже на церемонії. 

Родичі були схвильовані, та всі були схвильовані. Я і сам все ще переживав.

— Певно, я піду до Христини, не хочу не бачити її аж до самої церемонії, — сказав я. 

— Але це погана прикмета, — тут же сплеснула руками мама. 

— Я не вірю в усю цю дурню з прикметами. Люди роблять те, що хочуть, це завжди їхній вибір, — відповів я.

 — Тоді йди, — кивнув батько. — А ми вже під’їдемо прямо до церкви… 

Я кивнув і набрав Христину. Хотів попередити, що я прийду. Вона взяла слухавку не одразу:

— Привіт, я хочу побачити тебе, — сказав, щойно вона відповіла.

— Може, зустрінемося вже в церкві? — запитала вона. Мені здалося, що її голос якийсь не такий спокійний, як завжди. 

— У тебе все добре? — я закусив губу і трохи стиснув долоню. Може, мені все це тільки здавалось, бо я нервую?

— Так, усе добре. Трохи нервую, адже не кожен день виходжу заміж, — спробувала пожартувати вона. 

— Я кохаю тебе, Христино, — сказав неголосно. Це була щира правда, я дійсно дуже сильно кохав її.

 — Я теж кохаю тебе. — відповіла вона і зітхнула.

Чому вона зітхнула? Що не так? Чому в мене було таке враження, що я ніби щось впускаю, не бачу…. 

— Обіцяю, я зроблю тебе щасливою, — сказав наостанок. 

— Може, я не заслуговую тебе, — тихо промолвила Христина. — Ти занадто хороший для мене… 

— Не кажи дурниць, ти — найкраща, я знаю, — відповів їй і одразу усміхнувся. Я занадто багато нервував. — Все буде добре, ось побачиш. У нас буде дитина. 

 — Так, усе буде добре, — відповіла вона. — Кохаю тебе. 

— І я кохаю тебе…

***

Після тієї розмови мене реально попустило. Тепер я вже був в передчутті весілля і авжеж нашої шлюбної ночі. Я дуже сильно кохав Христину, навіть не думав, що можу покохати когось так, як її. 

Гості вже зібралися. Мені розповіли, що саме я маю зробити, де стояти і чекати на неї. У нас не було всяких репетицій і тому подібного, але я був впевнений, що все пройде як треба. 

Але коли я вже стояв там, біля священника, і почала грати музика, Христина щось не поспішала виходити. 

Я намагався заспокоїти себе, що це просто через те, що вона ще не дійшла, може, щось з сукнею, чи ще щось… Дістав з кишені мобільний і набрав її, але номер був відключений. 

Гості дивились на мене, а я на телефон. А потім я різко побіг з зали туди, де мала бути Христина.

Та коли відчинив двері до кімнати, Христини там не було. 

— Марку… — раптом почув за спиною знайомий голос і одразу обернувся, це була Мілана. Вона  підійшла до мене і сказала:

 — Я бачила, як твоя наречена виходила з якимось чоловіком… 

— В сенсі "виходила"? — я схопив Мілану за плечі. — Куди? З ким?

 — Вийшла з церкви і сіла до нього в машину, — сказала вона. 

— Добрвільно? — я майже кричав на неї, не міг стриматись. — Добровільно пішла з ним? 

 — Ну, він не тягнув її силоміць… А так звідки мені знати? Я так і знала, що вона покине тебе… Це було зрозуміло з самого початку. Може, й та дитина не від тебе…

Так, дитина і так не від мене… 

Я раптом подумав: чоловіком, який міг так просто забрати Христину, та ще й не силоміць, міг бути тільки він… Андрій, батько її дитини і той, кого вона так сильно кохала ще менше місяця тому...

Невже Христина справді втекла? Але чому? І що робитиме в цій ситуації Марк? Продовження вже чекає!

На книгу відкрита передплата, але я встановила на кілька днів мінімальну ціну, тому купуйте книгу прямо зараз, не чекаючи завершення ( після завершення вона буде значно дорожчою).

Щиро дякую за підтримку, вона дуже важлива для мене!