39. Христина. "Ти - найкраще, що сталося зі мною у житті..."

— Якась ти замислена, — сказав Марк, коли ми вже відгуляли вечірку і вже майже завершили прибирання. Допомагали всі, навіть ті, кого ми не просили, навіть тітка з дядьком приїхали. Ми з Марком ходили залами і перевіряли, чи десь не лишилось готичної атрибутики і чи все прикрашено нашими прикрасами. 

— Просто втомилася, — сказала я. — Але після весілля відпочинемо. Можна буде нічого не робити і насолоджуватися безділлям, так, що воно ще й набридне. 

Насправді я була стривожена, хоча й сама не знала, чому? Може, то все через гормони, кажуть, вагітні жінки схильні до безпідставних переживань. Але я досі думала, чи не пожалкую про свій вибір. Чи Марк зможе бути щасливим зі мною? Може, це через те, що між нами з самого початку не було сильного і пристрасного кохання, яке я відчувала до Андрія? Наші з Марком почуття виникли поступово, і досі були більше схоже на дружбу, хоча я й кохала його… Але мені все одно було неспокійно на душі…

— Може, трохи нервуєш? — він обійняв мене. — Я теж нервую, — зізнався тихо. 

— Через Мілану? — спитала я.  — Чи через Тимура?

— Мілана… Це було б в її характері. Не хочу, щоб вона зіпсувала нам свято, — він зітхнув. — Тимур нічого поганого не зробить….. Але Тимур — це Тимур. Раз він таке каже, більше він мені не брат.

 — Може, він ще змінить свою думку, — сказала я. — Часом у людях говорить образа, вони можуть говорити різні жорстокі речі, а потім, коли трохи заспокояться, шкодують про це…

Саме в цю мить телефон Марка задзвонив. Він подивився на екран і показав його мені:

— Називається, згадав на свою голову… 

 — Тимур? — здогадалась я. 

— Може, не відповідати? — промовив Марк із сумнівом.

— Краще дізнатися, чого він хоче…

Марк зітхнув і таки відповів на виклик. Привітався, а потім якусь мить мовчав. 

— Ти серйозно, це не якась нова хитромудра пастка? 

Він знов замовк, а потім сказав:

— Ну, раз так… Я, чесно кажучи, радий, — Марк зітхнув з полегшенням і усміхнувся. — Ми з Христиною якраз говорили про тебе. Я буду радий, якщо ти прийдеш на наше весілля. Чесно кажучи, у мене навіть свідка немає. І я зараз думаю, може, ти погодишся? Я був би радий,  — він якусь мить знов мовчав, а потім попрощався з братом і відбив виклик, а тоді звернувся до мене. — Здається, ми помирились… Він вибачився, звучало щиро.

 — Це чудово! — зраділа я. — Звісно, хай приходить!

Подумала, що може, всі мої хвилювання безпідставні, і день весілля стане найщасливішим у житті.

— А до речі, хто буде свідком з твого боку? — перепитав Марк. — У нас навіть не було часу про це поговорити…

 — Попросила Таню, — я усміхнулася, згадавши, як сестра зраділа моєму запрошенню. — Здається, ти їй вже подобаєшся, вона, після того, як я повідомила про вагітність, повністю на нашій стороні. Хоче бути хрещеною малюка…

— Я дуже радий цьому, — Марк обіймає мене, пригортає до себе, а потім цілує. —  Я впевнений, завтра буде найщасливіший день в моєму житті…

***

— Треба лягати, бо завтра напружений день, — сказала я Марку увечері.  — О сьомій вже мають приїхати перукарка і візажист. 

— Так, — він чмокнув мене в щоку. — Піду в душ і лягатимемо, — на цих словах він вийшов зі спальні.

Я вже вмостилася під ковдрою і заплющила очі, коли раптом озвався телефон. Прийшло сповіщення про нове повідомлення. Відкрила його і побачила, що звістка була від Андрія. 

"Я дуже сильно кохаю тебе, Христино", — писав він. 

“У мене завтра весілля, — відповіла я. — Тому краще тобі не думати про мене. Ну, можна думати, як про друга…”

"Що-що, а думати про тебе мені ніхто не заборонить. І думати про тебе я буду не як про "друга". Ти — найкраще, що сталося зі мною за все життя, зараз я це розумію."

“Дякую тобі за такі гарні слова. Я теж пам’ятатиму все хороше, що було між нами…”, — відповіла я...