34. Христина. "Для мене ти вже родина"

Я відчула, як Марк увесь напружився, і торкнулася його руки. Хотілося заспокоїти його, щоб він не піддався на провокування. Адже Тимуру тільки це було й потрібно…

 — Ти мовчиш, значить, так і є. — продовжив Тимур. — Просто мені на зло це зробив, знаючи, що мені дуже потрібен цей будинок і земля!

Марк відпускає мою долоню і вже за мить його кулак летить в обличчя брата прямо через стіл. 

Тимур такого не очікував, тож похитується, мало не падає. Марк вмить опинився з іншого боку стола і замахнувся знову, але цього разу Тимур заблокував удар. 

— Не смій своїм брудним ротом щось казати про мою родину! — вигукнув він, хапаючи Тимура за воріт сорочки.

 — Марку! — тітка була явно шокована. Вона прикривала рот рукою і докірливо дивилася на племінника. — Ти ж уже дорослий, чому ти поводишся так, наче тобі все ще п’ятнадцять?

 — Бо він ненавидить мене, — сказав Тимур, торкаючись обличчя, де вже почав  з’являтися синець. — От і все, я йому своєю присутністю псую життя. Нущо ж, я піду тоді, бажаю гарно провести вечір!

— Ви завжди на його боці, бо він ваш син, а я ні! — Марк схопив мене за руку. — Христино, ходімо!

Я дивилася на обурені обличчя його прийомних батьків і розуміла, що зараз нам справді краще піти. 

 — Вибачте, — сказала я. — Сподіваюся, наша наступна зустріч буде більш приємною…

***

Всю дорогу додому Марк мовчав. похмуро дивлячись на дорогу. Я теж вирішила не чіпати його. щоб він трохи заспокоївся. 

Але вже коли ми вийшли з машини і підійшли до будинку, я обняла його.

— Мені так шкода, — сказала тихо.  — Він був неправий, але він їхній син…

— Так, він їхній син, — Марк зітхнув і обійняв мене у відповідь. — А я — ні. 

— Я думаю. нам варто колись приїхати до них і поговорити без його присутності. Пояснити все… Вони хороші люди, я не думаю. що вони не люблять тебе… Просто він маніпулює всіма нами, щоб виставити тебе якимось неврівноваженим. Може. ця справа зі спадщиною завершиться, і у вашій родині знову буде мир…

— Пофіг, я не пробачу його за це, — Марк торкнувся губами моєї щоки. — Більше він мені не родина.

— Я хочу, щоб ми були родиною, — прошепотіла я. — Нам ніхто не потрібен, головне. що ми є одне в одного…

— Для мене ти вже родина, — він зазирнув мені в очі, прибрав пасмо волосся з обличчя, а потім подався вперед і поцілував.

 — Я буду робити все, щоб ти вже більше ніколи не почувався самотнім і обділеним, — пообіцяла я. 

В цю мить телефон в моїй сумочці сповістив про нове повідомлення. Я чомусь одразу подумала, що це може бути Андрій і  вирішила прочитати його наодинці. 

 — Як ти хочеш провести цей вечір? — запитала я в Марка. 

— Зараз дістану закуски, можемо подивитись кіно. Сідай, обери щось, я швидко, — він чмокнув мене в щоку і пішов далі на кухню.

 — Так. зараз оберу, — я взялася за пульт і натиснула на перший-ліпший фільм. а тоді рука потяглася до телефону. Мені було соромно, що я листуюся з колишнім. але все одно приємно було відчувати. що я йому досі небайдужа. 

У повідомленні було написано: 

"Привіт, як твої справи, Христино? Я дуже сумую по тобі…"

“У мене все добре, — написала я. — Були в гостях у батьків Марка. Зараз вже повернулися додому. А як твоя донька?”

"Колишня каже, що все більш-менш нормально, але так само мене не пускає. Якби ж тільки мала не хворіла, я б може і зі скандалом туди увірвався… Але я не знаю, як вчинити так, щоб не травмувати її". 

“Може, звернутися до юристів? Батько має право бачитися з дитиною, іноді в судовому порядку призначають дні для цього…”

"Я не впевнений, що так вона не налаштує доньку проти мене… Але я теж вже думав про це. Все ж, це моя дитина, і я хочу бути присутній в її житті." 

“Або звернутися до психолога, може. їй погано, і тому вона так поводиться. Якщо ти даси їй зрозуміти, що підтримуєш її, то вона змінить свою думку…”

— Христино, ти знайшла фільм? — голос Марка змусив мене здригнутися. і я одразу ж заховала телефон. 

 — Знайшла якийсь, але він виявився не дуже цікавим, — відповіла йому. — Може, ти хотів би сам обрати?