32. Христина. "Ти завжди була доброю..."

— З дитиною все буде добре? — я повторила те ж питання, тепер уже адресуючи його лікарю УЗД, який замислено дивився на екран свого монітора. 

— Так, по моїй частині все в нормі, — відповів він. — Я дам рекомендації щодо наступного візиту. Ну і лікар може призначити друге УЗД раніше планового, якщо щось не те буде з аналізами.

 — Дякую, — я зітхнула з полегшенням. — То мені не обов’язково залишатися в лікарні? Я можу поїхати додому?

— Ну, думаю, лікар не буде проти, коли побачить моє заключення, — він віддав мені папірці і маленьке фото з УЗД. — Не переживайте.

 — Дуже вдячна вам, — я взяла результати і з хвилюванням подивилася на картинку. Це було перше фото моєї майбутньої дитини. Зараз я повною мірою відчула її присутність, повірила, що вона дійсно існує.

“Я люблю тебе”, — подумки сказала цій маленькій частинці мене.

А потім вийшла в коридор і побачила Марка. 

Він одразу встав зі стільця, щойно побачив мене, підійшов і зазирнув мені в очі, очікуючи, що я скажу.

— Ну що там?...  — запитав, коли ми були зовсім близько.

 — Сказали, що все в порядку. — відповіла я. — Може, в мене справді був кишковий спазм через те, що я рознервувалася. Лікар УЗД сказав, що, можливо.мене відпустять додом

— Це тобі знов треба повернутись до того першого лікаря? — уточнив Марк. — Сподіваюсь, так все і є. Я дуже хочу додому. Обійняти тебе, і щоб все було добре…

***

Мене дійсно відпустили додому. Сказали приїхати ще здати деякі аналізи. Але з дитиною все було в нормі. 

— Вибач, що я розхвилювалася. — сказала я Марку. — Тепер розумію, що це було безвідповідально. Я маю думати про дитину…

— Головне, що все добре, — він пригорнув мене до себе і чмокнув в маківку. — Спи, тобі треба відпочити. 

 — Так, — мені було тепло і затишно в його обіймах. Я ще ніколи не почувалася такою щасливою… Заплющила очі і, здається, задрімала. Але не повністю, здавалося. я чула, як у Марка задзвонив телефон. Подумала, хто може його турбувати так пізно… А тоді почула, що він встав із ліжка і кудись пішов. 

Чомусь я згадала слова працівниці готелю про те, що до Марка хтось зателефонував, і після того він не відповідав на мої дзвінки. Сон відразу як рукою зняло…

Я встала з ліжка і вийшла в коридор. Марка ніде не було видно…

Обережно ступаючи, підсвічуючи собі телефоном, спустилася сходами вниз і почула його голос, який долинав з-за нещільно причинених дверей вітальні.

Я підійшла ближче і стала слухати…

—...Ти все ж накаркав! Хто тягнув тебе за язика? Навіщо ти казав все те про вагітність! — Марк хоч і сварився, але робив це доволі тихо, певно, не хотів мене розбудити. Та я б і так нічого не почула, якби була в спальні, але я тут… 

Я здогадалася, що він розмовляє з братом. Мабуть, треба було розвернутися і повертатись до спальні, але я продовжувала стояти під дверима і слухати… Може, й затримався він через Тимура, просто не хотів говорити мені, щоб я не засмучувалась…

Раптом на мій телефон прийшло сповіщення. Я злякалася, що Марк його почув, хоча, певно, він був зайнятий розмовою. Але все ж повернулася до спальні. Зрештою, я могла просто піти попити води, я не робила нічого поганого…

І все ж серце прискорено калатало в грудях. Чому Андрій пише так пізно? Я вже побачила, що повідомлення від нього, і тривога закралася в моє серце. 

Відкрила чат і прочитала: 

"Пробач, що знову пишу… Але мені навіть нікому це написати. Моя донька… Їй стало гірше. А я навіть не можу зайти до лікарні. Хочу, але колишня каже, що нізащо не пустить мене до Насті і що це все моя провина, це покарання за те, що я погана людина…" 

Мені стало шкода його. 

“Чому вона тебе не пускає?” — запитала я. 

"Каже, що я не заслужив її бачити… Сказала, що якщо я прийду, вона влаштує скандал прямо при Насті…"

“Через мене? — запитала я. — Хочеш, я поговорю з нею, скажу, що ми більше не разом…”

"Я не буду повертатись до неї. Я зрозумів, що в цьому немає сенсу. Залишатись разом заради дитини — це неправильно. Ми завжди будемо її батьками, але ми більше не пара… Та вона не хоче розділяти ці ролі." 

“Мені дуже шкода, —  написала я. — Якщо потрібна моя підтримка, звертайся будь-коли. Хочу, щоб твоя донька одужала. Я справді хочу, щоб ти був щасливим…”

"Ти завжди була доброю. Навіть, коли оточуючі не заслуговували на твою доброту… Я завжди любив цю твою рису найбільше…"

Я відчула, що в мене перехоплює подих. Мені було так шкода його…

Здається, я забула те погане, що було між нами, зараз я щиро йому співчувала…