31. Марк. "Нікому не буде краще"

#цей же вечір, після дзвінка Мілани

Я буквально влетів в її квартиру. Озирнувся, ніде її не побачив. Гукав, пройшовся кімнатами, і тільки коли зайшов до спальні, побачив відчинений балкон.

— Міло! — гукнув і зазирнув всередину.

Вона дійсно була там. Стояла біля перил, опустивши голову і дивлячись униз.

Коли почула мене, озирнулася і якимось чужим голосом промовила:

 — Навіщо ти приїхав? Я вже майже наважилась…

— Міло, не роби дурниць, — я твердо ступив вперед і, поки не передумав, поки вона нічого не зробила, обійняв її. 

— Ти вибачиш мені? — вона заплакала. — Я просто хочу більше не відчувати цього болю…

— Міло, ну що ти таке кажеш… — я зітхнув, пригортаючи її до себе. — Ти молода, красива дівчина. У тебе ще все життя попереду. Не тільки біль. Буде хороше, ось побачиш… — хоч я і говорив максимально впевнено, як міг, але насправді зараз я був наляканий, сильно наляканий тим, що могло трапитись. Або може трапитись, коли мене не буде. 

— Мені так погано без тебе. — вона вся тремтіла. — Я думала, що зможу тебе забути, але не виходить…

— Мені дуже шкода, що тобі погано через мене, — я казав щиро. — Я просто закохався… Мені дійсно шкода. 

— Я не хотіла робити тобі все це… — Міла заплакала. — Просто подумала, що так буде краще для всіх…

— Нікому не буде краще, нікому, чуєш? — я зазирнув їй в очі. — Ти — хороша. Я дуже винен перед тобою. Але ти маєш розуміти, що ми не обираємо, в кого закохатись…

 — Я розумію, — вона зітхнула. — Мабуть, мені треба поїхати звідси… Не бачити тебе і її. Бо це дуже боляче. Тоді. в ресторані, коли я побачила, як вам добре… Мені тепер немає спокою, я весь час думаю, чим вона краща за мене, що я зробила не так, що ти покинув мене…

Я завагався. Все ж, можливо, варто розповісти Мілані правду про наше з Христиною знайомство. Я не хочу, щоб вона думала, що я просто проміняв її на когось. Вона має знати, що спочатку це була просто домовленість, але потім я закохався. 

— Ми познайомились випадково, вона стояла на мосту з валізою, була аварія і величезний затор, коли я їхав до тебе і відмінив зустріч, памʼятаєш?… Я просто хотів допомогти, бо було холодно, а вона була легко вдягнена. Не думав, що закохаюсь, але все трапилось швидко, — я теж зітхнув. 

 — Вона спеціально завагітніла, щоб ти одружився з нею. — сказала Міла. — Я так не робила, бо я поважала тебе і довіряла тобі. Думаєш, я б не могла? Просто б перестала пити таблетки..

— Будь ласка, пробач мені, — я пригорнув її до себе. Не міг дивитись в очі, бо все ж я таки частково обманював. 

 — Може, колись ти побачиш її справжнє обличчя,— вона міцно обняла мене. — То знай, що я завжди кохатиму тебе. Ти зможеш повернутися будь-коли, вдень чи вночі, я буду чекати завжди…

Я промовчав. Хотів спочатку сказати, що ніколи не повернусь, бо не кохаю її, але ж вона і так знає… Знає, що я кохаю Христину. Мені не хотілось ще більше ранити її, різати по живому.

— Пообіцяй, що будеш берегти себе, — сказав я врешті-решт. — Будь ласка, Мілано. 

— Я так кохаю тебе, — вона хапалася за мене, немов потопаючий. — Пообіцяй, що повернешся, якщо з нею у тебе не вийде… Тоді я буду берегти себе для тебе…

— Не хочу, щоб ти жила в очікуванні того, що може не трапитись, — я зазирнув їй в очі. 

Насправді, я був впевнений, що цього не трапиться взагалі, але все ж ретельніше підбирав слова через її стан.

— Мені немає більше для чого жити, — сказала вона тихо. 

Я почувався справжнім козлом. Бо раніше ніколи особливо не думав про її почуття. Все ж, вона була коханкою. Ми одразу домовились, що ніяких весіль і дітей, що ми просто приємно проводитимемо час… Мене це влаштовувало тоді. Її ж, певно, ні. Вона чекала іншого розвитку подій… А потім я взагалі її кинув. 

— Коли тобі буде погано, я підтримаю, але як друг, — сказав врешті-решт. — Обіцяю, що підтримаю. Але це максимум, який я можу тобі дати. Пообіцяй, що з тобою все буде добре. 

 — Боюсь, що зі мною нічого не буде добре, — вона відсторонилася від мене. — Але я більше не буду надокучати тобі. Вибач за цей зрив… 

***

Давно в мене не було такого складного дня, як сьогодні. Вони обидві постраждали через мене. 

Зараз, коли я сидів під кабінетом і чекав на Христину, я просив в Бога, в якого не вірю, тільки одне: "Хай з нею і дитиною все буде добре…"