28. Христина. Іграшки для Мілани

Наступного дня за сніданком я показала Марку зразок запрошення на весілля. 

— Тобі подобається? — зазирнула йому в очі. — Якщо що, то можна ще змінити, до завтра, завтра уже почнуть друкувати. 

— Мені подобається, — кивнув він. — Я в цьому всьому не дуже розбираюсь, але виглядає гарно. Ти молодець, — Марк чмокнув мене в щоку.

— Я от трохи переживаю, що ми досі не познайомилися з твоїми прийомними батьками, — сказала я. — Щоб не вийшло як з моєю мамою, яка образилася, що я сказала запізно про весілля…

— Так, я сьогодні ж поговорю з ними і домовлюсь про зустріч. Ще треба з твоєю сестрою познайомитись, правильно? — перепитав він. — А то весілля вже дійсно на носі, маємо все встигнути.

— Так, ну з сестрою простіше, можна сходити разом у якусь кафешку, — я усміхнулася. — А до батьків, певно, ми маємо прийти в гості? Чи вони до нас? Як це правильно зробити? 

— Так, ми підемо до них, думаю, так буде найкраще. Мама любить бути на своїй території в такі важливі моменти, — кивнув Марк. 

— Добре, тоді цю важливу справу я доручаю тобі, — сказала я. 

— Домовлюсь на пʼятницю або суботу, нормально? — Марк встав з-за столу і знов чмокнув мене. — Так не хочеться йти на роботу… Я став лінивим. Хочу весь час бути з тобою.

— Візьми відпустку, коли в тебе була остання? 

— Думаю, можна буде взяти відпустку після весілля, щоб ми поїхали кудись відпчити. Ну, недалеко, бо ж на літаку ти навряд захочеш літати.

— Можна поїхати до моря на кілька днів, — сказала я. — Мені подобається море восени і взимку, коли там немає людей.

— Добре, тоді поїдемо на море, хоча б на тиждень, думаю, на тиждень я зможу вирватись, — він знов чмокнув мене. — Так, піду, а то точно запізнюсь. Кохаю тебе…

***

Я знову поринула у органвзаційні клопоти, цього разу шукала тамаду. Чи як там зараз зветься ця посада. Хотілося, щоб ведучий був веселим і водночас щоб не було якихось вульгарних жартів. Тому сиділа й читала відгуки в інтернеті, аж раптом почувся дзвінок у двері. 

Я здивувалася, адже наче нікого не чекала. Та й дзвонили не від хвіртки, а прямо біля вхідних дверей. Може, Марк забув замкнути хвіртку. Ну, надворі білий день, тож нічого страшного. 

Я підійшла до дверей і відчинила їх. 

Переді мною стояла Мілана, та сама колишня дівчина Марка, яка в ресторані дивилася на нас. А потім намагалася його поцілувати.

Якусь мить ми дивились одна на одну, не говорячи ні слова. А потім я спитала:

— Що ти тут забула?

— Хочу забрати наші іграшки і мою ігрову білизну, — вона усміхається. — Не хочу, щоб ними після мене користувався хтось ще. 

— Марк знає, що ти хочеш щось забрати з його будинку? — поцікавилася я. Відчувала, що в мені все всередині кипить, але старалася не показувати цього. 

— Думаєш, він захоче, щоб ти її одягала? — вона знов окинула мене поглядом. — Зросту не вистачить, груди малі, попа велика. 

— Думаю, він уже викинув все те, — сказала я. 

— Давай перевіримо? — вона хитро усміхається. — Тому що я чомусь впевнена, що ні. 

 — Заходь, —  я посторонилася, пропускаючи її досередини. — Переконайся, що нічого твого тут більше не залишилось…

— Дякую за гостинність, — вона продовжувала усміхатись.

Пройшла всередину, одразу пішла до сходів. Я пішла за нею. Ми зайшли в спальню Марка. Я відчула ще більшу неприязнь, дивлячись, з яким хазяйським виглядом вона озирається навколо. 

Мілана підійшла до шафи, відчинила її, відкрила один з ящичків, але там не було нічого такого. Коли я вже хотіла їй щось сказати, вона дістала одяг разом із дном, і я побачила, що під тим дном було ще щось.

Мілана поклала це все на ліжко, а потім дістала чорну коробку з того подвійного дна і переможно усміхнулась, відкриваючи її у мене перед носом:

— Бачиш, все є. 

Я відчула, що червонію. 

— Я таким не цікавлюсь, — сказала, відводячи погляд. 

— Може, дарма, бо Марку таке якраз дуже подобається, — задоволено відповіла Мілана. 

— Все, ти знайшла свої речі? Думаю, тобі вже пора,  — сказала я. 

— Так, я піду, — кивнула Мілана, закриваючи коробку і виходячи зі спальні.

Я пішла слідом за нею і, коли вона вже була в передпокої, сказала:

— Може, я й не така поведена на сексі, як ти, але Марк кохає мене. І у нас буде дитина. Тому, будь ласка, більше не турбуй його. Він все одно до тебе не повернеться! 

— А, то ось у чому справа, — її обличчя осяяла усмішка. — Як я раніше не здогадалась. Просто ти залетіла.

— Я все сказала, більше нічого додавати не збираюся. Бувай, — я відчинила двері, що вели на вихід. 

— Бувай, — вона продовжувала усміхатись. Здається, моя новина добряче покращиша її настрій.

— До речі, віддай ключ від хвіртки, — я простягнула руку.