26. Христина. Привіт з минулого

Наступного дня ми провели маму на вокзал, а потім Марк поїхав на роботу. Я ж повернулася додому і почала моніторити все, що потрібно підготувати до нашого весілля. 

Часу небагато, добре, що хоч з місцем ми визначились, я вчора на власні очі переконалася, що ресторан при готелі Марка просторий і в ньому цілком можна святкувати, правда слід потурбуватися про весільний дизайн…

Коли я замовила запрошення, перед тим уточнивши у Марка, скільки буде гостей, на мій телефон раптом прийшло повідомлення. Я спершу подумала, що то Марк щось забув мені сказати, але номер незнайомий. Ну, знову ж таки, можливо, це стосовно підготовки весілля… Я ж телефонувала багатьом людям, мабуть хтось хоче щось уточнити…

Я почала читати і зрозуміла, що його написав Андрій. Тільки з іншого номеру, бо той, з якого він зв’язувався зі мною раніше, я заблокувала. 

"Христино, як ти?"

Спершу я вирішила не відповідати. Може, заблочити і цей номер і ігнорити усі його повідомлення, поки він не зрозуміє, що тут йому вже нічого не світить? 

Але потім подумала, що Марку буде неприємно, якщо він продовжуватиме мені писати. Тому треба все ж відповісти і попросити більше не надокучати. 

“Дякую, зі мною все добре, але не пиши мені більше, — відповіла я. — Я виходжу заміж.”

"Ти казала, що вагітна від мене. Я весь час думаю про це…" — написав Андрій. — "І про тебе думаю. І про нас."

“Ти ж сам сказав мені зробити аборт”, — я замислилася, чому раптом він об’явився. Невже його дружина знову їде за кордон? 

"Я був неправий. Дитина — це дитина. Я — погана людина… Я не мав казати тобі такого", — прийшло нове повідомлення. 

Відчула легке вагання. Може, він і справді розкаюється? Але я не мала казати, що це його дитина. Бо інакше не допоможу Марку отримати спадщину. Звісно, в іншій ситуації я сказала б… Може, я б і не мала більше стосунків з Андрієм, але було б неправильно забороняти йому бачитися з власною дитиною. Та в цій ситуації я мала сказати неправду…

“На жаль, все уже сталося”, — відповіла я. 

"Мені дуже шкода. Це я винен… Я вбив власну дитину." 

“Я пробачила тебе, — написала я. — Сподіваюся, у вас із дружиною ще будуть діти.”

"Я не пробачу себе. З дружиною у нас проблеми. Насправді, у мене був такий стрес через це все, через наше розставання, через дитину… І ми з нею дуже сильно сварились. Я взагалі думав розповісти їй все після того, як ми з тобою поговоримо." 

Коли я прочитала це повідомлення, серце чомусь почало битись частіше. Я нічого не відчувала до Андрія, він кинув мене, він завжди був егоїстом… Я більше не кохала його. Так, можливо, якби ми з Марком не познайомились тоді на мосту, можливо тоді все було б інакше… Але не зараз. Зараз вже пізно, точно пізно. 

“Я кохаю Марка, а він мене. Через два тижні у нас весілля”, — відповіла я. 

"Зрозуміло. Я хочу, щоб ти була щаслива… Все ж, я дурень. Профукав все, я не розумів, наскільки ти важлива мені, аж поки сам же і не виставив."

Я згадала, як нам було добре разом, і мені стало трохи сумно. 

“Я теж хочу, щоб ти був щасливим”, — не знала, що тут ще можна додати. 

Він прочитав повідомлення, якусь мить нічого не відбувалося, а потім почав писати відповідь і мені прийшло:

"Я кохав тебе, але зрозумів це занадто пізно. Пробач за все. Ти завжди була найкращою…" 

Чомусь мені на очі навернулися сльози. Але я все ж потамувала ці емоції. Згадала, як він сказав, що нічого не обіцяв мені, і що його дружина повертається… Трохи заспокоїлася. Я мала діяти зважено. Не піддаватися спогадам. Я повинна була дбати про свою дитину. І я кохала Марка. 

“Дякую, що написав, — відповіла я. — У нас було багато хороших моментів, давай залишимо їх у пам’яті. Я вже забула все погане і вдячна тобі, що ти був у моєму житті…”

Сподівалася, що він зрозуміє цей натяк. Що не буде більше писати. Бо я боялася, що він знає, на що натиснути, аби змусити мене сумніватися. Краще мені було б взагалі не спілкуватися з Андрієм, і заховати всі спогади про нього у дальній кутик пам’яті…