25. Марк. Все налагоджується

Коли ми зайшли до будинку, я відчув аромат домашної їжі. Ми були тільки-тільки з ресторану, мама Христини це знала, але все одно наготувала нам купу всього, що ми і побачили, коли увійшли до їдальні і побачили, як вона розставляє всякі закуски.

— Якщо вона затримається надовго, ми точно будемо переїдати, — тихо прошепотів я на вухо Христині, усміхаючись.

— Думаю, це нам не загрожує, вона не наважиться залишити надовго тата без свого пильного нагляду, — відповіла Христина так само тихо. 

— О, ви вже тут! Сідайте за стіл! Марку, де у вас тут вино? Давайте випʼємо за зустріч! Христина любить напівсолодке! — почала тараторити її мама.

Я поглянув на Христину. Що ж, зрозуміло, що її мама ще не в курсі вагітності, і зараз нам, певно, доведеться все розповісти. 

Вона теж розгублено дивилася на мене. 

— Добрий вечір, — я все ж вирішив сам почати розмову. — Аромат прекрасний. Єдине, що пити будемо тільки ми з вами, — я обійняв Христину за талію. — Якраз на днях ми дізнались, що Христина нарешті завагітніла, тож вона тепер пʼє лише безалкогольні напої. 

Її мати тільки дивилася на нас і, здається, не могла вимовити жодного слова. 

— Вагітна? — зрештою запитала вона. — Але є ви не одружені! 

— Ми одружимось менш ніж за два тижні, — сказав я впевненим голосом. — Щойно дізнались, вирішили прискорити церемонію. Спочатку вона планувалась за місяць. Добре, що Христина вже майже все підготувала. 

Ну, у нас принаймні була сукня… Щодо іншого, я навіть не питав, чи встигла за ці дні Христина зробити щось ще. 

— Так, — Христина кивнула. — Мамо, не хвилюйся, термін ще зовсім маленький. Ну ти ж сама хотіла, щоб я швидше вийшла заміж і подарувала тобі онуків. Я пам’ятаю, як ти говорила про це, коли ми з Танею приїздили до вас останнього разу…

— Все ж, спочатку ти мала одружитись, — мама зітхнула. — А не вагітніти. 

Я відчув деяке напруження в кімнаті. Але не знав, що сказати і як правильно підтримати Христину в цю мить. Трохи стиснув її долоню і все ж сказав:

— Хіба не головне те, що ми кохаємо одне одного і хочемо цю дитину? А ми кохаємо, — додав я впевнено. — І хочемо.

Христина стиснула мою долоню у відповідь. 

— Я думаю, головне, що ми щасливі, — сказала вона. — А все інше, то вже деталі. 

— Так, — її мама кивнула. — Просто це так несподівано… Ти ніколи мені нічого не розказуєш, і мені трохи сумно через це. 

Христина опустила голову. 

— Вибач, мамо, це моя помилка, я більше так не робитиму, — тихо сказала вона. 

— Ну добре, вже що є, то є, — відповіла вона і обійняла Христину. — Я дуже люблю тебе, доню…

***

Коли ми нарешті залишились наодинці в спальні, я знов відчув хвилювання. Все ж, з Христиною все інакше, не так, як з іншими. Я торкнувся губами її шиї і почав гладити її по талії. Згадав вчорашню ніч і усміхнувся. 

— Це був нелегкий день, добре, що він уже позаду, — вона торкнулася губами моїх губ. — Мені так добре поруч із тобою. Не потрібно прикидатися, не потрібно щось доводити. Я можу бути такою, як є…

— Так, я кохаю тебе таку, якою ти є, — прошепотів я. — Хочу, щоб ти завжди була поруч. Хочу справжній шлюб. І зробити тебе щасливою…

— Ми неодмінно будемо щасливими, — вона усміхнулася, дивлячись мені в очі. — Я все життя чекала саме на тебе. Тепер точно не віддам тебе нікому…

— Я теж нікому тебе не віддам… — на цих словах я вклав Христину на ліжко і зазирнув в очі. — Кохаю тебе, — повторив, а потім подався вперд і втягнув її в черговий солодкий поцілунок….