7. Христина. "Щоб звикати"

Коли я почула в передпокої жіночий голос, що лунав на підвищених тонах, я зрозуміла, що мені потрібно почати грати свою роль. Вийшла до них, але коли побачила, що Марк майже роздягнений, то мимоволі замилувалася ним. Він мав красиву спортивну фігуру, і мені захотілося провести рукою по його засмаглій шкірі, на якій ще блищали краплинки води…

Та я тільки торкнулася його долоні і спитала, що трапилося, намагаючись виглядати веселою і невимушеною. Мабуть, мені вдалося, бо та дівчина просто випала в осад від злості. 

Але коли Марк обійняв мене і притягнув до себе, то випала в осад вже я. Я не чекала, що ми опинимося настільки близько, ще й напівроздягнені. Моє серце пропустило один удар, а потім забилося вдвоє частіше…

Двері грюкнули, і колишня Марка зникла, сподіваюся, що назавжди. Тільки тепер я відсторонився від нього, відчуваючи, що червонію через те, що мені хотілося б і далі залишатися в його обіймах. “Це просто вдячність за допомогу, — подумала я. — І нічого більше…”

— Пробач, — він почухав потилицю і подивився кудись в стелю. — Що я так, без попередження… 

— Це я без попередження — пирхнула я. — Навіть не подумала, може, мені не треба було виходити і злити її. Але я була в боргу перед тобою за те, що ти відшив сьогодні Андрія…

— Ні, ти все зробила правильно, — він все ж знов поглянув на мене. — Дякую. Тепер, сподіваюсь, вона відчепиться. Не те щоб я хотів робити їй погано, але все ж вона взяла на себе надто багато. Ми ніколи не були парою. Це був секс, взаємна приємність і все. Далі заходити я не збирався.

— Розумію, — сказала я. Подумала, що, певно, те ж саме думав Андрій про мене. І на якусь мить мені стало навіть шкода ту дівчину. Але все одно так поводитись як вона, принижуючись, я б не стала. Добре, що я пішла…

Мої очі знову ковзнули по його оголеному торсу. 

— То я піду розкладати речі, — сказала я швидко, щоб приховати ніяковість. 

— Добре, — він кивнув і теж відвів погляд. — А я піду вдягнусь… А потім можемо подивитись якийсь фільм і поговорити, щоб дізнатись одне одного трохи краще. Я хочу, щоб ми ідеально відіграли наші ролі, і щоб мій брат не знайшов, до чого придертись…

***

Коли я розклала речі, то вийшла у вітальню і побачила, що Марк вже клацав канали на телевізорі.

Він вже був вдягнений, причому, вдягнув і штани, і кофту з довгим рукавом, хоча в домі було доволі тепло. 

— О, ти тут. От щось про любов, давай подивимось, будемо казати, що дивились цей фільм на одному з перших побачень, — сказав він, трохи посунувшись з центру дивану і поплескав рукою по подушках біля себе. — Сідай.

Дивно, ще кілька днів тому я не могла б повірити, якби хтось мені сказав, що зовсім скоро я оселюся в домі незнайомого чоловіка і буду вдавати його наречену, а потім і дружину… Але життя —  взагалі досить непередбачувана річ. 

Я сіла поряд із Маркомм, але все ж зберігаючи невелику дистанцію. 

— Цікавий фільм, — сказала, поглянувши на екран. 

— Ага, — погодився він, але саме в цю мить на екрані героїня раптом скинула з себе халат, а герой якраз сидів на ліжку і дивився на неї. 

Я знову відчула, що червонію. 

— Ми ж ніби пара, тож маємо дивитись подібне, ніби все нормально, — пробурмотів він. 

— Ага, — сказала я. — Ну, все нормально. Он у кінотеатрі люди дивляться, і нічого…

Хоча тут я покривила душею, бо в кінотеатрі не було зовсім поруч чоловіка, якого ти зовсім недавно бачила роздягненим…

— Мій брат колись розповідав, що тут в Києві є кінотеатри з ліжками. Ну типу… пара дивиться фільм з цензом і… — він запнувся. 

— Нічого собі, — сказала я. — Не чула про таке… А що, там окремі кімнати чи ці ліжка поруч стоять одне з одним? 

— Це типу таємні місця, ні, там прямо ліжка замість стільців, — тихіше додав Марк. — Ну, і ліжок не дуже багато, десять чи щось таке. 

— Треба буде комусь розповісти, що ми ходили на таке побачення, — я засміялась. — Ну, ти ж сказав, щоб у нас були легенди…

— Брат помре від заздрощів, — він теж засміявся, а потім торкнувся долонею моєї руки і одразу додав: — Це щоб звикати…