Печера страху

Суд йшов недовго. Виступи сторін обвинувачення та захисту були дуже емоційними, навіть дещо пафосними. За відсутності чітких доказів емоції ставали головним аргументом. Дебати закінчились взаємними звинуваченнями в надуманості аргументів та недобросовісному маніпулюванні фактами. Заяви свідків також ніскільки не прояснили ситуацію, оскільки всі вони прибули на місце подій коли пожежа вже погасла. Ніхто не бачив як саме сталося займання.

Після перерви слово надали Кріс. Виступала вона натхненно, розповіла все, що з нею трапилось почавши із часів Катастрофи, і закінчивши загибеллю Ікара, уникаючи, однак, згадки про драконів, Арру та її серце. Намагалась особливо наголосити на Катастрофі, що насувалась на Землю.

— Сонце знищило багато лісів, випалило поля. Багато людей загинуло від спеки та голоду. Часу залишилось небагато. Будуйте укриття, створюйте запаси продовольства та питної води. У Вас влада, — звернулась до сенатора, — зробіть це заради Вашої дочки. Заради порятунку всіх дітей, чиїми вони б не були.

В залі пролунали оплески, піднявся шум. Присутні активно обговорювали почуте. Судді ледве вдалось вгамувати присутніх.

Кріс раділа. Її почули. Вдалося. В залі багато журналістів, отже інформація про Катастрофу ще сьогодні буде проголошена з телеекранів, та надрукована в вечірніх та ранкових випусках газет.

Тоді слово взяв представник звинувачення і вимагав проведення психіатричної експертизи. Її розповідь — заявив, — може свідчити про серйозний психічний розлад. Або вона просто хоче уникнути покарання вводячи нас в оману.

Адвокат Кріс висловив протест, але суддя все ж направив її для експертизи в окружну психіатричну клініку.

— Головне, щоб тебе не визнали психічно хворою, бо тоді ти не скоро вийдеш із тієї божевільні, — наставляв Кріс адвокат, — а так ми ще поборемось за твою правоту.

І ось Кріс зовсім одна. Ні Арри, ні Ірен. Цілісінький день лише бесіди з психіатрами, перевірки на поліграфі, психологічні тести. Поки що все йде добре. Ніяких відхилень у неї не знайшли, а отже за день-два Кріс повернеться додому, до друзів.

— І відколи то госпіталь став моїм домом?

На ніч її помістили в окремій палаті, що на той час пустувала. Невеличке приміщення, міцні двері, грати на вікні справляли гнітюче враження. Коли двері замкнулись до всього додалась ще й неймовірна тиша. Жоден звук не проникав сюди ззовні. М'яке покриття на стінах та дверях поглинало всякий шум. Навіть власний голос звучав приглушено. 

— Як люди в такому оточенні можуть лікуватися від душевних недугів? — дивувалась Кріс, — тут навіть здоровий збожеволіє. Яке щастя, що я перебуду тут лише одну ніч.

Кріс лягла на ліжко сподіваючись якнайшвидше заснути. Та сон не йшов. Заважало світло та безліч думок, що безупинно лізли в голову. Все крутилась намагаючись зручно вмоститись.

— Неймовірно! Тут навіть ліжко не рипить… А якщо пострибати? — вона встала на ліжко і декілька разів підстрибнула, але марно.

— Як же вимкнути це світло? — оглянула і навіть обмацала всі стіни, та вимикача не знайшла. Знову лягла.

— І коли це все закінчиться?

Світло вимкнулось раптово занурюючи палату в майже непроглядну темряву. Від несподіванки Кріс скрикнула та підтягнула ковдру аж до очей готова будь-якої миті пірнути під неї з головою — найнадійніший захист від уявних монстрів темних закутків. Серце калатало.

— Поводжу себе, як дитина, — докоряла сама собі силкуючись побороти страх, — в кімнаті нікого нема, монстрів не існує, дракони — то вигадка!

Пересилила себе і відкинула ковдру. Повільно спустила ноги на підлогу — це було важче ніж з ковдрою. Нічого не відбулось. Залишилось лише зробити два кроки вперед до протилежної стіни й уже без страху повернутись до ліжка. Це завжди допомагало.

Крок… Другий… Кріс спіткнулась об щось тверде і впала подряпавши ногу об гостре каміння. Відразу ж підхопилась.

— Де це я?

Спалах червонуватого світла вихопив із темряви ряди сталагмітів, освітив долівку встелену більшими та меншими уламками каменю. Вона стояла посеред величезної печери кінці якої губилися в темряві.

Справа щось затріщало,  зверху посипались дрібні уламки, почулись важкі кроки та голосне дихання, війнуло жаром. Кріс озирнулась. Пробиваючись крізь зарослі сталагмітів до неї швидко наближався розлючений дракон. Полум’я в його грудях розгорілося вже настільки, що просвічувало крізь шкіру готове будь-якої миті вирватись спопеляючи все що тільки трапиться на його шляху. Саме ці спалахи й освітлювали печеру. 

Кріс було кинулась навтьоки та в темряві майже відразу налетіла на щось тверде і впала. Дракон заревів, вогонь в його нутрі розпалився ще дужче подібно ковальському горну. Що здатне встояти перед драконячим вогнем?

Та Кріс вже не боялась. Вогонь, палахкотів в її серці, відблискував в очах. Ні. Вона не здасться, не втече. Битиметься до кінця. Вхопила чималий камінь, та жбурнула його в голову дракона, вкладаючи в цей кидок всю свою силу, весь вогонь, так, що камінь спалахнув в її руках перетворившись на велику вогняну кулю.

Раптом звідкись згори рясним дощем полились потоки холодної води. Неочікуваний душ швидко пригасив лють Дракона та змусив його відступити кудись вглиб печери.

Видіння розвіялось. Кріс сиділа на підлозі біля ліжка в палаті для небезпечних психопатів психіатричної клініки, в дальньому кутку догорала подушка, а зі штуцерів автоматичної системи пожежогасіння на неї лилися потоки холодної води.

Решту ночі Кріс провела в кімнаті санітарів. Там, серед людей, почувалася безпечніше, але так до ранку й не змогла заснути. Варто було лиш стулити повіки, як з темряви виринали жовтогарячі очі, чулося приглушене гарчання…

— Ви серйозно хворі й потребуєте термінового лікування. Сподіваюсь що й самі це розумієте, — психіатр уважно спостерігав за реакцією Кріс.

— Це був всього лиш сон. Страшний сон. Нічні кошмари трапляються у багатьох…