Допит

Справжній детектив Стоун виявився прямою протилежністю чоловічка із парку. Чорна атласна сорочка, та строгий сірий костюм з легким  “металічним” відблиском не могли приховати міцних м’язів цього високого широкоплечого атлета. Густе чорне волосся, сивина на скронях, погляд, що здається пронизує наскрізь. Холодок пробіг спиною Кріс щойно вона зайшла до палати, відчувала себе так ніби з’явилась на важливий екзамен не підготувавшись.

— Детектив Роб Стоун, — представився він демонструючи свій значок поліціянта, — бачу ви вже цілком одужали, міс Козак. Це чудово. Нам треба прояснити з вами деякі речі. Сподіваюсь ви чесно відповідатимете на мої запитання. Врешті, це в ваших же інтересах. 

— Це стосується пожежі?

— Це стосується перш за все вас, але й про пожежу ми також порозмовляємо.

Детектив відкрив теку, що лежала на столі перед ним, дістав якісь папери, швидко їх проглянув та відклав в сторону. Приготував великий записник в шкіряній палітурці та ручку.

— Почнемо. Ви готові?

Кріс кивнула.

— Найперше розкажіть про себе. Ваше ім’я, дата народження, номер страхового поліса, де проживали. Робота, навчання. Розкажіть про ваших батьків, або інших родичів та друзів з ким ми могли б зв’язатись.

Кріс зітхнула й почала розповідати.

— Отже, ви стверджуєте, що ваші батьки зникли безвісти, коли вам виповнилось п’ять, а перед тим працювали в секретній урядовій лабораторії?

— В лабораторії працювала лише мама. А тато дома працював, у своїй студії. Він художник — малював комікси про короля Зодіака.

— А після зникнення батьків вашим опікуном став, — детектив заглянув у свої записи, — Рей Кроу?

— Так. Це татків друг. Вони в армії познайомились, в Сомалі. Тато визволив його з полону терористів сам мало не загинувши.

Детектив мовчки уважно вдивлявся в Кріс постукуючи пальцями по столу.

— Міс Козак, ми ж домовлялися, що ви даватимете чесні відповіді. Неправдива інформація зашкодить перш за все вам самій.

— Я не обманюю вас. Все сказане мною правда.

— Правда? Та у тому про що ви повідомили немає жодного правдивого слова. Ми ретельно перевірили все, що ви раніше розповіли про себе лікарям, а тепер іще раз повторили.

— Нема і не існувало астронавтки Кріс Козак. У вказаному вами містечку відсутня вулиця Сонячна, на якій ви нібито проживали. Страховий поліс з таким номером ніколи нікому не видавався, не кажучи вже про те, що і дата вашого народження ще не настала. Я впевнений, що й відомості про ваших батьків також не підтвердяться.

— То хто ж ви насправді, міс?

Кріс хотіла було щось відповісти, та до палати влетів незнайомець, граційно оминув стіл за яким сидів детектив і заходився вмикати телевізор, котрий висів на стіні.

— В чім річ, — роздратовано вигукнув Стоун, — я тут допит проводжу.

— Це стосується справи, Робе, — відповів чоловік перемикаючи канали у пошуках потрібного, — ви маєте це побачити.

Ранкове шоу було в самому розпалі. Гість студії (той самий дивний чоловічок з парку) сидів розвалившись в широкому кріслі склавши руки на грудях і задоволено посміхався.

— Мушу визнати, Ларрі, ви й цього разу зуміли нас здивувати. І де ви тільки знаходите свої сенсації? Це неймовірно! До нас прибув посланець із майбутнього, щоб попередити про наближення страшної катастрофи планетарного масштабу.

Ведуча зробила паузу, нахилилась вперед мов кішка що затаїлась перед стрибком.

— Але ж всього місяць тому ви написали цілу серію статей, в яких стверджували, що вона — інопланетянка. Ми пам’ятаємо, Ларрі.

— Дві статті на пів та чверть шпальти це ще не серія. І я не стверджував, а лише висловив припущення на основі тих крихт інформації, що вдалось роздобути, — перейшовши на шепіт додав, — влада все приховує…

— А вам залишається і далі гадати по крихтах, — ведуча була явно задоволена останньою фразою.

— У мене є докази. Я взяв інтерв’ю в цієї дівчини й пропоную його зараз переглянути. Хай вона сама розповість про себе.

— А вона часом не повідомила де сховала свою машину часу?

— Хто ж стане про таке розповідати. Але я чув, що якісь важливі речі поліція вивезла з острова вертольотом і наша темпонавтка дуже хоче їх повернути. А ще поліція забрала і її скафандр. Це дуже підозріло…

— Влада все приховує, — намагаючись скопіювати голос Ларрі прошепотіла ведуча, — що ж подивімось інтерв’ю доки і його не вилучили спецслужби.

— Що це було? — детектив свердлив Кріс поглядом.

— Я не знала, що це інтерв’ю, — виправдовувалась Кріс, — Той чоловік сказав, що він із поліції… Що він детектив Стоун.

— Стоун?!! — кулькова ручка від удару по столу розлетілась на друзки, — Як можна було цього блазня прийняти за поліціянта?

Детектив рвучко підвівся і став ходити взад-вперед.

— Детектив Стоун… От нахаба… Взяти інтерв’ю під виглядом допиту…

Раптом спинився і глянув на дівчину.

— То всю ту маячню з переміщеннями в часі ви приготували для поліції? Свідоме надання неправдивих свідчень…

— Але це правда, — вигукнула Кріс перебиваючи детектива, — Це все правда!  — і вдарила кулаком по столу.

Детектив здивовано глянув на неї. Сів.

— Ви не розумієте у що втрапили. Вам висунуть звинувачення у замаху на вбивство, а це — довічне ув’язнення. Ваші ж фантастичні оповідки лише налаштують більшість присяжних проти вас. Кому сподобається, що його привселюдно мають за дурника. Ви хоч це розумієте?

Кріс розуміла. Її історія занадто фантастична. Ніхто не повірить. Вона б і сама не повірила.

— Чому мене звинувачують у вбивстві. Ніхто ж не загинув.

— Це так. І тому ви звинувачуєтесь не у вбивстві, а лише у замаху на вбивство. У будиночку поруч з яким вас знайшли відпочивав сенатор Фелікс Райт із сім’єю. Вони всі добряче надихались димом, його дочку навіть довелося госпіталізувати. Коли б не дощ, що загасив пожежу вони всі згоріли б живцем уві сні.