Наступного дня, перевдягаючись після пробіжки, Кріс помітила на верхній поличці шафки для одягу якийсь дивний темний предмет.
— Що б це могло бути? — думала вона встаючи навшпиньки, але навіть так поличка була занадто високо й заважала розгледіти знахідку.
Кріс витягнула руку в напрямку загадкового предмета ніби намагаючись вхопити його. Автоматика Ікара миттєво зреагувала на її жест й плавно опустила поличку до зручної висоти. Перед очима Кріс лежала шкатулка із чорного дерева з кодовим замком.
— Це ж подарунок Генерала! Як я про нього забула?
Спробувала відчинити — Замкнена…
Перенесла шкатулку на стіл, вмостилась у кріслі пілота. Покрутила коліщатка замка уважно вслухаючись в тихе потріскування хитромудрого механізму. Колись їй так майже вдалось відкрити сейф в кабінеті директора коледжу, за що її ледве не вигнали — спас дзвінок від Генерала.
З того часу цей таємничий благодійник не раз виручав юну Крісті, залишаючись при цьому в тіні. Вона ніколи його не бачила і, як не намагалась, не змогла взнати навіть його імені. Хоч саме за його рекомендацією її прийняли до центру підготовки астронавтів, а згодом узяли стажистом на “Меркурій”.
Замок не піддавався.
— Арро! Як це відкрити? — нарешті спитала Кріс, облишивши марні спроби розгадати секрет замка на слух.
— Треба ввести код…
— Я тебе про код і запитую.
— Але я не знаю коду…
— Як це не знаєш? Командир же казав, що він повідомив код Стену. Пошукай в пам’яті Ікара.
— Це не так просто зробити. Стен відключений і вся його пам’ять в архіві. Але ми можемо спробувати вирахувати потрібну комбінацію. Тут всього лиш сім символів.
Кріс лише мовчки похитала головою.
— Спробуй Cossack, — Арра почала з прізвища Кріс.
Дівчина швидко набрала потрібну комбінацію — марно…
— Ну, тоді General, — і знову невдача.
— Mercury… Jackson… Arctown… — Арра перебирала слова із семи букв, що могли мати хоч якесь відношення до життя Кріс, вона згадала імена кількох однокурсників і навіть прізвище того самого директора, що колись мало не вигнав її з коледжу. Кріс крутила коліщатка замка, намагаючись встигати за Аррою, але жодне зі слів не підійшло. Дівчина була засмучена — невже їм так і не вдасться відкрити шкатулку?
Проте Арра і не думала здаватись. Вона на мить спинилась, ніби задумавшись, насправді ж даючи перепочинок пальцям Кріс і видала нову порцію слів. Цього разу вони стосувались не реального життя дівчини, а казкового світу її мрій Іридії.
— Iridium… Unicorn… Lemuria…
Скоро й ці слова закінчились. Арра замовкла.
Кріс теж мовчала. Розглядала замкнену шкатулку, на коліщатах замка якої було набране слово Crystal — останнє із запропонованих Аррою.
— Навіть чарівний кристал Іридії не впорався із цим замком, — зітхнула Кріс.
Задумалась. ЇЇ погляд безцільно блукав кімнатою шукаючи хоч якусь підказку, хоч найменший натяк і врешті зупинився на головному навігаційному екрані Ікара, в кутку якого вівся зворотний відлік часу до прибуття в кінцеву точку її “рятувальної” місії. Мигтіння секунд задавало простий ритм в такт з яким символ за символом вона стала обертати одне з коліщаток. Рівномірне тихе потріскування механізму замка заспокоювало. Раптом різкий звук зсередини шкатулки привернув її увагу. Невже вдалось?
Погляд ковзнув на шкатулку. Так і є — кришка ворухнулась і стала повільно підійматись.
— Це нечесно! — Арра була явно роздратована, — такого від Генерала я не очікувала.
— В чому річ, Арро?
— В чому річ? Та ж у кодовому слові — помилка! Я називала це слово, я вгадала — а там просто неправильна літера! Неймовірно!!!
Кріс подивилась на шкатулку й усміхнулась.
— Це не помилка. Це моє казкове ім’я — Krystal !!! Так називав мене тато: “моя маленька принцеса Крістал”. І писав це ім’я саме так, через К, “щоб ніхто не смів плутати принцесу з великим чарівним кристалом Іридії”.
— Дивно, що я про це нічого не знала, — вже спокійніше сказала Арра.
— Нічого дивного. Тато не згадував цього імені у жодному із виданих коміксів. Він казав, що принцесі треба спершу підрости, бо час її пригод іще не настав.
Кріс замовкла розглядаючи дивний, явно старовинний прилад у тьмяному бронзовому корпусі, що лежав у шкатулці. На його передній панелі розміщувалось декілька циферблатів, ряд кнопок та перемикачів. Все це здавалось дівчині дуже знайомим. Раптом на її очах заблищали сльози.
— Тату! — вигукнула вона і заплакала…
Вже декілька годин Кріс сиділа мовчки, підібгавши ноги та притискаючи до себе подарунок. Вона зовсім не схожа була на астронавта-пілота, що виконує надважливу місію. Нагадувала швидше маленьку дівчинку, що знайшла давно загублену іграшку.
— Розповідай! — нарешті порушила мовчанку Арра.
— Про що? — не зрозуміла Кріс.
— Слухай. Я вже вдруге сьогодні відчуваю себе дурепою. Я завжди впевнена була, що знаю про тебе все, а тут спершу твоє “казкове ім’я“, тепер же ще й оцей… е-е… антикваріат! Ми ж сестри, а я ще стільки важливого про тебе не знаю.
— Насправді все це не так вже і важливо, — Кріс спустила ноги на підлогу, — просто казочки і просто... згадка про тата.
— Я обіцяла нашій мамі приглядати за тобою, а для цього мені потрібна всяка інформація, навіть і неважлива! .. Ну будь-ла-аска-а-а.
Остання фраза була сказана таким благальним тоном, що Кріс засміялась.
— Гаразд. Але це тільки між нами. Як сестра сестрі, — по змовницьки напівжартома сказала Кріс і поставила таємничий прилад на стіл.
— Цей, як ти там казала, антикваріат — всього лиш настільний календар мого тата. Дивись, — вона почала натискати кнопочки під циферблатами, від чого коліщатка з цифрами стали обертатися і швидко виставила дату 11.11.2059.
— А як його завести? — з цікавістю запитала Арра.
— Ніяк. Завтра просто натиснемо кнопочку і змінимо день — найпростіша механіка. Ніякої магії. Хоча… — Кріс раптом замовкла, щось пригадуючи, вхопила прилад і розвернула його. На зворотному боці ледь помітними лініями був вигравіюваний сплячий дракон.