Розділ 9

      Єва ходила на роботу, як на свято. Кожен її ранок тепер був особливим, не схожим на попередні. Вона прокидалася раніше за чоловіка, щоб привести себе до ладу. Вмивалася, зачісувалася, вбиралася в найкраще та спускалася на кухню. Сьогоднішній ранок також не був винятком. З щасливою усмішкою на обличчі пішла снідати. Побачивши дружину, Іван провів по ній суворим поглядом. Щойно відмітив нову сукню та зачіску. Все любив в ній, і навіть, коли чинила спротив. 

–  Щось не так?

– Все так. Гарна, як завжди. Сядь. – відсунув стілець, аби сіла поряд.

Єва занепокоїлась, адже Іван міг вигадати все що завгодно. “Зараз почне вмовляти її покинути кав’ярню” – неслись запеклі думки, що певний час не покидали голови. 

– Ти щаслива зі мною?

На чолі жінки пролягла ненависна зморшка, що невідомо коли зʼявилася. Замислилась, бо вже й сама не знала, що відчуває. Наче мала все для того, аби почуватися щасливою, але десь те щастя втікало. Асоціювала його з дірявою чашею з якої протікає вміст. На неї тиснули не тільки стіни маєтку, але й чоловік.

– Ти вперше запитуєш про таке. Щось трапилося? – дещо насторожилася, хоча не зробила чогось, на її думку, неприйнятного.

– Я знаю, що інколи буваю нестерпним. Я відбираю твою свободу. Тобі тісно поруч мене.

Зізнання чоловіка викликало в Єви потрясіння, адже Іван ніколи раніше не був з нею настільки відвертим. Вважав себе занадто сильним, аби виливати перед кимось душу. 

– Любий, ти мене лякаєш. – Єва присунулась до чоловіка, аби зазирнути у все ще рідні очі.

Іван у відповідь також поглянув на дружину, і на мить забув, для чого почав цю дивну розмову.  

– Все добре. Забудь, то, мабуть, магнітні бурі. – підвівся з місця, тримаючись за коліно, що звично дошкуляло на зміну погоди. – Або ж старість.

– Припини, ти наймудріший та найсильніший з усіх кого я зустрічала. Переплюнеш будь-якого молодика.

– От же лисиця. 

Іван попрощався, залишивши Єву проживати день в розгубленості. Втім, за роботою вона невдовзі забула про їхню ранкову розмову. Заспокоювала себе тим, що в чоловіків його віку трапляється подібне, і вона, як зразкова дружина повинна зносити ці перепади настрою. 

Єва привіталася з працівниками кав’ярні, і з чашкою кави заховалася у своєму невеличкому, втім, затишному кабінеті. Нехай воно не було великих масштабів, як до прикладу в Івана, але їй було у саме серденько. Почувалася комфортно та в цілковитій безпеці, де чинила, як того хотіла перш за все вона сама. Ставилася до роботи не як до бізнесу, а як до дитини, яку обіцяла леліяти, про яку хотіла піклуватися. 

Дзвіночок, що висів на вхідних дверях задзеленчав. Єва мала за традицію самій виходити та вітати гостя. Вважала це гарним тоном і можливістю поспілкуватися з новою людиною. Поправивши зачіску вийшла у зал. Відвідувачем був чоловік в чорній кепці, який не квапився займати столик, натомість обирав книгу.

– Вітаю Вас. Мене звуть Єва. Я власниця кав’ярні. Дозвольте допомогти Вам обрати каву, а до неї книгу.

– Залюбки.

Голос чоловіка видався Єві знайомим. Шкірою пробігли мурахи, внизу живота стиснуло тугим вузлом. Коли чоловік скинув кепку, сумніву не залишилось, то був Ярема.

– Навряд чи ти знайдеш тут гачки або яку-небудь наживу. – смикнулася при останній згадці.

– Цього разу мене цікавить інше. – притиснув поглядом до невидимої стіни, не даючи ворухнутися. 

“Що чи хто? Зізнайся, лиш не дивись так пильно, буцімто роздягаєш” – виринали голосні думки. Губилася в його погляді, плавилася, дарма що не виказувала справжнього стану, однаково помічав, як діє на неї. Взаємно викликала неспокій, дивний, той що ховався на поверхні серця. Боротися з яким ставало дедалі важче.

– Чи є у вас щось художнє, про риболовлю? І незвичну каву, будь ласка, – марно сподіватися, він не переступить межі.

– Подивимось, чим зможу тебе зацікавити. – Єва швидко обміркувала варіанти книг, залишившись дещо розчарованою. Вона оглянула книжки на полицях і вже за мить тримала в руках потрібну книгу.

– “Людина моря. Томас Манн і любов його життя”. – Ярема був приємно здивований вибором Єви, ця жінка продовжувала вражати його у всіх сенсах.

Вони перейшли до вибору кави. З цим завданням Єва впоралася не гірше. Розумілася в роботі й в потребах відвідувачів. Була щасливою вибратися з тіні чоловіка, і дізнатись про себе більше. Вперше знайомилася зі собою, відкривала незвідане, цікаве собі.

– А посидіти декілька хвилин поряд, тобі дозволено? Чи це не входить в твої обов’язки? – зупинив поставленим запитанням, коли Єва збиралася йти.

Знала, що не слід було погоджуватися, не тому, що неприйнятно, а, тому що з кожною їхньою зустріччю відчувала зближення.

***

      Єва не відчувала втоми, дарма що на годиннику була північ. Після зустрічі з Яремою день набув нових забарвлень. Вона не помітила як за розмовами збіг час. Чоловік міг годинами розповідати про море та своє захоплення. Єва – слухати його голос. Стежити за рухами, за тим як ковтав, чи ненавмисно торкався свого широкого підборіддя. З кожним разом вони відчували спорідненість, лиш не зізнавались в цьому. Обоє остерігались почуттів, що раптово звалились на їхні долі.

Іван вийшов з ванної кімнати, чимось засмучений. Бісовий бізнес доведе його до сердечного приступу.

– Завтра відбудеться зустріч акціонерів. Ти їдеш зі мною, тому подбай належно про свій зовнішній вигляд. 

– Але у мене були інші плани.  

Та схоже Іванові на це було байдуже. На його вустах з’явилась іронічна посмішка.

– Які? Можна дізнатися?

– Я влаштовую майстер-клас з приготування кави. Я вже запросила бариста.

Для чоловіка це прозвучало занадто несерйозно, аби надати цьому якогось значення.

– Твоя присутність обовʼязкова, все інше не обговорюється.

Єва відчула, як від гніву в неї запалали щоки. Нечесно. Несправедливо. Зазвичай вона володіла собою. Знала, де знаходиться межа, яку не слід перетинати в розмові з чоловіком, але не цього разу. Все пішло шкереберть відтоді як відчула що на щось здатна. Вперше була готовою повстати проти залізної волі чоловіка.