Розділ 6

А-ріа

— Вона зникла! — увірвалася до лабораторії А-ріа Халона.

Від несподіванки А-ріа аж тицьнув дзьобом повз потрібну клавішу й мало не відправив на створення незавершений макет. Він саме намагався розробити для Халони та Юлії елемент одягу на нижню кінцівку, який би давав їм змогу чіплятися за поверхню. Щось схоже на нормальну лапу, бо нижні кінцівки людей були ну зовсім недолугі, ані схопити нічого не можуть, ані втримати на гілці.

— Хто? — спитав Аріа, зітхнувши та поспіхом скасовуючи статус завдання «на реалізацію». Досить йому виконання численних невдалих проєктів одягу Юлії. І головне ж кожного разу А-ріа здавалося, що він цілком вдало реалізував її прохання, пишався красою виконання, а виявлялося, що майже все зроблене непридатне для використання. Він вже навіть навчився впізнавати той вираз обличчя жінки «Яка красива…дурня. І що ж мені з нею робити?». Не найприємніший досвід.   

— Юлія! Кірара на світанку бачила, як вона спускалася до землі. А Туан зустрів її біля ріки, коли сонце вже змусило розкритися денні квіти. Але вона досі не повернулася! Кірара та  Хікарі полетіли подивитися, що Юлія так довго робить на землі. Що там взагалі цікавого? Сама трава та каміння, через які далі власного дзьоба нічого не видно! Хіба що комахи смачні, але ж Юлія їх навіть запеченими чомусь не любить. Кірара та Хікарі облетіли навколо вежі, але не знайшли її! Зараз полетіли далі, — торохтіла Халона бігаючи по лабораторії та розмахуючи верхніми кінцівками, прямо як Кірара крилами. Пір’їни, додані до одягу дівчинки, посилювали цю подібність до сестри А-ріа. — Ой, тату, а що це у тебе таке? — зупинилася дитина помітивши на екрані візуалізацію незавершеного макета.

— Варіант допомоги твоїм лапкам, — пояснив А-ріа, не дуже переймаючись тим, що його сестри «загубили» Юлію. Сестри люблять підіймати ґвалт за найменшого приводу. Знайдеться Юлія. Бо куди може подітися нехай і безпорадна, але досить велика істота посеред однієї з найбезпечніших долин світу? Тут немає великих хижаків, а ріка з такою кількістю мілин на вигинах, що навіть неоперене пташеня в ній не потоне. Та на пам’яті А-ріа тут не зникло жодного пташеняти з їхньої сім’ї. А вони ж бувають на диво вигадливі у прагненні дослідити світ: то лізуть у нори землерийок, то, немов якісь мартини, намагаються ловити рибу, то на бабок влаштовують полювання. Останнє зазвичай непогано впливає на подальше уміння оцінювати рівень противника та вправно махати дзьобом. Майже кожен крук має хоч один слід від щелеп бабки.

— О! То я матиму такі ж гарні лапи, як у тебе?! — радісно застрибала на місці дитина.

— Майже. Якщо все вийде.  — тихо заклекотів А-ріа, якого потішила реакція дитини. На щастя, Халону порадувати значно простіше ніж Юлію.

— Кірара каже, що все, за що ти берешся, у тебе виходить!  Щоправда, іноді при цьому додає «на жаль», — пхикнула Халона.

— Кірара взагалі любить досипати жуків у воду, — несхвально потріскотів дзьобом А-ріа, бо знав, що сестра мала на увазі його успіх з проєктом «люди». Цю його зацікавленість вона відверто не схвалювала. Хоч, варто визнати, Халону Кірара любила, як рідну, попри відсутність у дитини дзьоба та крил. Навіть поділилася з нею двома маховими пір’їнами.

— Жуків-вонючок? — розсміялася Халона, яка теж обожнювала цю поширену дитячу забаву.

— Їх самих. — кивнув А-ріа. — У дитинстві вона це робила віртуозно. Зараз, як серйозна крилата пані, перейшла на наступний рівень.

— Кіріра й зараз періодично глузує з пташенят, демонструючи свою майстерність непомітно вправлятися з тими жуками. Ти б бачив ті розкриті від подиву дзьобики, — відмахнулася дитина роздивляючись проєкт. — То як працюватимуть ці ніжколапки? — спитала Халона, з цікавістю потикавши в картинку пальцем. А-ріа порадів, що дитина не прихопила накладні кігті і екран успішно проігнорував її спроби «покращити» макет.

— Ніжколапки? Цікава назва, — схвально клекотнув А-ріа. — Дивись, ось це механічні кігті, що кріпитимуться до підошви і, залежно від кута нахилу стопи, стискатимуться, втримуючи тебе на гілці, чи на нерівній поверхні. А ось так, ними можна буде навіть щось тримати, — показав А-ріа на розроблені ним подібні до пташиних кігті вбудовані в конструкцію, яка імітувала ступню дитини. —  Ось це покриття захищатиме твою ніжну шкіру, а ось це – має оберігати пальчики. Але я ще не закінчив розробку зручної конструкції кріплення всього цього до твоєї ніжки. Спитав у Безтілого щось про людський одяг для нижніх кінцівок, проте у нього не збереглося детальної інформації. Лише поодинокі зображення і вони не допомогли, бо все те пристосоване для ходіння по землі. За словами Безтілого люди називали це «взуття».

— То вони дійсно були землеходами? — скривилася Халона. — Прямо, як Незрілі? Тому Юлію так тягне вниз? Але ж там так…тісно. Ці нескінченні дерева, трава… — схилила голову на бік дівчинка.

— Так, мене теж дивує така любов до ходіння. Особливо з урахуванням того, що люди уміли літати.

— Справді? Як? — Халона вмить зупинилася й сіла уважно споглядаючи на батька.

Вона так завжди робила, коли її щось дуже цікавило. Та й не дивно, хоч дитина й не часто говорила про це, але він знав, що вона страждає через відсутність крил. З кожним роком все більше її друзів-пташенят вилітають з гнізда, а вона все продовжує бігати. Це важко. І якщо зовсім маленькою, А-ріа міг її носити в слінгу на шиї, то нині для цього Халона вже заважка. Зараз літати вона могла з А-ріа хіба що на глайтері чи скарі. Скаром Халона вже навіть вчилася сама керувати і демонструвала в цьому справжній талант. Але ж скар ніколи не зможе замінити власні крила.