Розділ 14

Дмитро 

Від почутого серце стигне в жилах. Я навіть не встиг нічого відповісти батьку, як у телефоні почулися короткі гудки.

— ЧОРТ! — крикнув я, жбурнувши телефон убік, та взявся за голову.

Він завтра прилетить у Германію, щоб одружити нас із Юлею. Від безсилля я просто крокую на кухню, беру пляшку віскі та знову пиячу, щоб заглушити свій біль. Мої думки знову повертаються до Віки. Єдине, що зараз хочеться, — це впасти в її теплі обійми й утекти від усього цього жаху. На очах з’являються сльози. Не можу тримати біль у собі й бути сильним, хоча в дитинстві це було моєю мрією.

Роблю останній ковток алкоголю і відкидаю пляшку. Голова тріщить. Дивлюся на фото Віки у телефоні: вона посміхається своїми зеленими очима, її посмішка така добра й водночас ангельська.

— Я люблю тебе, Віко, і завжди любитиму, — вимовляю я крізь сльози, а після просто відключаюсь із її фото в руках.

Прокидаюсь від того, що Герда починає гавкати й нюхати мене. Я протер очі та глянув на годинник — 11:46. Телефон повністю розрядився. Я вмився холодною водою та поставив його на зарядку. Мені нічого не хочеться. Моє життя зруйноване: я маю за наказом батька одружитися з Юлією, яку вже не кохаю. Сідаю на диван, відкидаю голову на спинку і просто відключаю свої думки.

Увечері мені зателефонував батько й сказав, щоб я зустрів його. Подавлений, я виїхав до аеропорту. Батько вже чекав мене.  

— Привіт, Дімо, — сухо привітався батько.

— Нащо ти приїхав? — запитав я. 

— Як я знаю, ти почав спілкуватися з Юлею, тому ти маєш одружитися на ній. 

— Тату, ні! Мало того, що ти змусив мене кинути Віку, а тепер змушуєш, щоб я одружився на Юлії.

— Мене це не хвилює. Вона впливова дівчина, з нею наш рід не буде зганьблений. Тому краще закрий рота й роби все, як я тобі сказав. А інакше ти не син мені. 

Я почувався так, неначе я не окрема особа, а просто лялька для мого батька. Як він захоче — так і я зроблю.

— Ти маєш завтра запросити Юлю на побачення, а потім зробити їй пропозицію через декілька днів, — заявив батько, дивлячись на мене за кермом.

— Я не кохаю її, батьку, — відповів я, стискаючи кермо.

— Ти можеш і не кохати її. Мені головне, щоб ви були одружені. Але на побаченні зроби вигляд, що кохаєш, — холодно заявив батько.

Наступного дня я зробив усе так, як сказав батько, хоча не хотів цього. Ми з Юлею домовилися зустрітись у кафешці. Я купив їй гарний букет квітів, замовив тістечка й чекав на неї.

Через пів години Юля прийшла. Побачивши мене, вона усміхнулася й підійшла до мене. — Привіт, це тобі, — я простягнув їй букет квітів, натягнувши на себе маску щастя. Вона зраділа й узяла букет до своїх рук. 

— Які пахучі, дякую, Дімо. Я допоміг їй сісти за столик. — Знаєш, — почав я розмову, — я зрозумів для себе, що ти для мене досі важлива, Юлю, — солодко збрехав я, взявши її за руку.

У ресторані грала спокійна музика, додаючи атмосферності. Її очі ковзнули на мене. — Ти також ще важливий для мене, Дімо, — доповнила вона. — Пробач, що покинула тебе два роки тому. Я була дурепою. Однак я завжди любила тебе.

У її очах я побачив справжнє почуття, однак у душі я залишався байдужим до неї. Ми вийшли на вулицю. Юля ніжно взяла мене за руку. Ми говорили багато, її очі сяяли. Ми сіли на лавку, біля якої було гарне озеро. Юля лягла на моє плече, а я пригорнув її до себе.  

— Я рада, що ми налагодили наші стосунки, Дімо. Я хочу прожити з тобою все своє життя, — вона вдихнула свіже повітря. Я промовчав, дивлячись на краєвид. Мені зовсім не хотілося її обіймати, однак я не міг протистояти батьку.

Після нашого побачення я розповів усе батькові. Він ухмильнувся й дістав із кишені обручку.— Тримай. Завтра ми з тобою і з Юлею йдемо до ресторану. Ти маєш зробити їй пропозицію.

Ці слова розривали мене зсередини, хотілося кричати. Я вийшов на балкон квартири та розглядав обручку. Вона була гарною. Мені хотілося надіти її на Віку, однак моїм мріям не судилося збутись.