– Повтори.
Чоловік із попелястим волоссям, у сірому дорожньому камзолі навіть не здригнувся від холодного тону кронпринца. Лише випростався й повторив повільніше:
– За непідтвердженими даними, ваша високосте, разом із делегацією Меридіанської Академії територію Аурелії залишили дві адептки. Офіційно їхніх імен у списках делегації немає. Проте наш чоловік у прикордонній телепортаційній станції «Срібному Піку» знайшов свідка, який бачив обох.
Ніколас не рухався. Тільки пальці, що лежали на краю письмового столу, повільно стиснулися в кулаки.
– Опис. Де саме, не тягни.
– Обидві молоді. Одна темноволоса. Друга… – шпигун на мить замовк.
– Друга що?
– Дуже світле волосся. Майже біле. Висока, струнка. Свідок добре її запам'ятав. За його словами, дівчата подорожували під охороною магістрів Меридіана.
Ніколас повільно видихнув. Нарешті.
Після тижнів безрезультатних пошуків, десятків людей, розісланих по містах і трактах, після нескінченного «нічого», яке він уже ненавидів більше за погані новини, – бодай якийсь слід. Меридіан. Це було настільки логічно, що він подумки вилаяв себе за те, що не перевірив цей напрямок одразу. Мірабель знала магістрів із Меридіана. Вея була поруч із нею. Якщо їм потрібно було зникнути з Аурелії, академічна делегація давала ідеальне прикриття.
– Ти перевірив телепортаційні станції?
– Так. Прямих записів немає.
– Отже, хтось допоміг їм замести сліди.
– Найімовірніше. Хтось дуже сильно постарався.
Ніколас підвівся й підійшов до вікна. Зима остаточно забрала тепло з столиці королівства – над містом висіли важкі сірі хмари, а дерева в саду вже вкривав сніг. Меридіан. Якщо це справді вона…
Він заплющив очі на секунду. Перед внутрішнім поглядом одразу виникло знайоме обличчя: світле волосся, великі очі й та особлива складочка між бровами, яка з’являлася щоразу, коли вона намагалася сперечатися з ним, але ще тримала себе в руках.
Він скучив. І це дратувало. Ніколас не звик сумувати за людьми. Придворні змінювали прихильність, жінки – почуття, союзники – позицію залежно від політичного вітру, а Мірабель просто зникла, залишивши після себе порожнечу, яку він нічим не міг заповнити.
– Продовжуйте перевірку, – сказав він, не обертаючись. – Мені потрібні люди в самому Меридіані. Академія, столиця, станції переходу. Обережно. Якщо вона там, я не хочу, щоб Мірабель дізналася про пошуки раніше, ніж я сам вирішу, що робити.
– Так, ваша високосте.
– Андре?
Цього разу пауза була довшою.
– Нічого. Жодного сліду. Після останніх подій герцог Сейвонський теж залучив власних людей. Ми перевіряли лікарні, застави, приватні телепорти – ані тіла, ані свідків.
Ніколас різко повернувся.
– У Меридіані теж?
– Також нічого. Принаймні поки що.
Дивно. Ніколасу не подобалися загадки, у яких зникало забагато людей одночасно.
– Шукайте далі.
– Зрозумів.
Шпигун уклонився й уже зробив кілька кроків до дверей, коли Ніколас зупинив його:
– І якщо підтвердиться, що вона в Меридіанській Академії…
Бертран де Гре обернувся. Ніколас на мить замовк. Йому хотілося наказати негайно підготувати телепорт, приїхати туди й нарешті запитати Мірабель, чому вона вирішила, що може просто втекти, не залишивши й слова. Замість цього він кинув сухо:
– Нічого не робіть. Тільки спостерігайте. Доповідати негайно.
– Зрозумів, ваша високосте.
Двері зачинилися. Ніколас потер рукою скроні. У цю ж мить знову постукали.
– Заходьте.
На порозі з’явився камердинер.
– Вибачте, ваша високосте. Посол Севентії просить про термінову аудієнцію.
Ніколас насупився:
– Зараз?
– Так. Каже, справа стосується попередніх домовленостей між королівськими домами.
Отже, шлюб. Настрій, який і без того був на нулі, остаточно зіпсувався.
– Нехай заходить.
Посол Севентії прибув не сам.
Граф Бейн Гольд увійшов першим. За ним – секретар і двоє чоловіків у темних зимових мантіях. Ніколас піднявся назустріч. Севентія була північною землею льоду й сильних магів, де холод вважали не проблемою, а союзником. Їхні люди завжди трималися закрито, але, безсумнівно, були небезпечними.
– Ваша високосте, – поклонився посол.
Ніколас відповів коротким кивком, але погляд одразу затримався на останньому чоловікові в свиті посла. Той тримався осторонь. Високий, плечистий, обличчя частково приховане каптуром – у приміщенні це виглядало дивно. Але головне – руки. На пальцях незнайомця блищало щонайменше шість перснів. Не прикрас. Артефактів. Один ховав ауру, другий блокував ментальний вплив. Призначення інших Ніколас навіть не встиг розгадати.
#1087 в Любовні романи
#270 в Любовне фентезі
другий шанс, любовний трикутник таємниці минулого, таємниці і помилки минулого
Відредаговано: 20.11.2026