Розділ 10

Час втратив свою лінійність, перетворившись на в’язку, сіру масу, що складалася з роботи, фальшивих посмішок та нав'язливого відчуття порожнечі. Минуло кілька тижнів відтоді, як Елізабет звела між собою та Шоном глуху, непробивну стіну. Для всього офісу «Horizon» вона залишалася тією ж зібраною, привітною піарницею. І лише вона знала, скільки зусиль їй коштував кожен крок коридором сьомого поверху.

Щоранку, відчиняючи двері свого кабінету, вона стикалася з однією і тією ж картиною. На її столі стояла картонна склянка з гарячим карамельним макіато, а під нею лежав жовтий стікер. Текст завжди був написаний його різкуватим нерозбірливим почерком.

«Без тебе цей офіс нагадує склеп. Сумую. Ш.», «Ти вчора була дуже гарною. Не вистачає тебе, Ліз.», «Скільки ще триватиме цей ігнор? Повернися.»

Цього ранку записка була коротшою, але від того била ще болючіше: «Я задихаюся тут без тебе.»

Елізабет стояла біля столу, дивлячись на чорні літери, і відчувала, як у грудях розливається звичний, ниючий біль. Їй хотілося схопити цей папірець, притиснути його до грудей і побігти до його кабінету. Але вона згадувала Келлі, яка тепер офіційно носила статус його дівчини. Ліз різким рухом зім'яла жовтий папірець і кинула його у смітник. Каву вона залишила на столі - вона холонула там до самого вечора, як мовчазний пам'ятник їхньому зруйнованому минулому.

Вона обрала Крістофера. Обрала стабільність, передбачуваність, спокій. Її побачення з ним були приємними та однаковими: дорогі ресторани, ввічливі розмови про роботу, квіти по п'ятницях. Але щоразу, коли Крістофер торкався її руки, її тіло рефлекторно напружувалося. Вона заплющувала очі, коли він її цілував, і подумки проклинала себе за те, що замість його гіркувато-свіжого парфуму її пам'ять уперто підсовувала їй запах бергамоту, деревини та розпаленої шкіри Шона. Вона використовувала Крістофера як анестезію, але наркоз не діяв.

А що Шон? У розкішній квартирі з панорамними вікнами, Шон лежав на спині, дивлячись у білу стелю. Годинник показував сьому ранку.

На його ліжку поруч лежала Келлі, поклавши свою руку на Шона. Вона розмірено дихала, бачучи десятий сон, а приторно-солодкий квітковий парфум, яким вона користувалася навіть на ніч, здавалося, в’ївся в самі стіни кімнати, викликаючи у Шона фізичну нудоту.

Він обережно, з ледь прихованим роздратуванням, скинув із себе її руку і сів на край ліжка. Прохолодне повітря приємно торкнулося його гарячої шкіри. Він провів долонею по обличчю, відчуваючи втому, яка не минала навіть після сну. Його життя перетворилося на суцільну, липку пастку.

Келлі виявилася саме тим нічним кошмаром, від якого він утікав з часів університету. Вона заповнила собою весь його простір. Вона контролювала його розклад, перевіряла його телефон під виглядом «випадковості», вимагала щохвилинної уваги, влаштовувала істерики, якщо він хотів провести вечір із Дієго чи іншими хлопцями. Вона була кліткою. А він, Шон, хлопець, який завжди пишався своєю незалежністю та цинізмом, сам добровільно замкнув дверцята цієї клітки зсередини, просто щоб довести Ліз... що? Що він може бути «хорошим хлопчиком»? Що він теж здатен на стосунки?

Він потягнувся до тумбочки і взяв смартфон. Екран засвітився. Шон відкрив месенджер, знайшов чат з Елізабет. Останні повідомлення були короткими, діалоги сухими та беземоційними.

Його пальці забігали по клавіатурі: «Ліззі, благаю, врятуй мене. Прийди сьогодні, влаштуй скандал. Зроби що завгодно. Вона мене дістала. Я більше не витримую.»

Скільки разів вона рятувала його від настирливих пасій на ранок після вечірок? Він дивився на надрукований текст, і його палець завис над кнопкою «Відправити».

Перед очима постало її обличчя. Її порожній, холодний погляд, коли вона сказала, що обрала спокій. Вона більше не прийде. Вона більше не його рятівниця.

Гострий, принизливий біль стиснув його горло. Він відчув себе абсолютно нікчемним. Слабким боягузом, який власними руками зруйнував єдине справжнє, що було в його житті. Шон стер повідомлення, кинув телефон на ліжко і пішов у душ, намагаючись змити з себе відчуття власної жалюгідності.

Ранок біля офісного центру «Horizon» був вітряним. Шон стояв біля скляних дверей з двома стаканчиками кави - один для себе, інший для Ліз. Він чекав. Це стало його новою, мазохістською рутиною - вихоплювати її поглядом у натовпі, просто щоб переконатися, що вона існує.

До тротуару плавно під'їхав сріблястий седан. Шон відчув, як в ньому все напружилось. З машини вийшла Елізабет. На ній було елегантне бежеве пальто, її темне волосся розвівав вітер. Крістофер вийшов слідом, щось сказав їй, торкнувся її талії і легко поцілував у губи. Ліз посміхнулася йому.

Усередині Шона щось з гуркотом обірвалося. Ця картина щоразу діяла на нього як удар струмом. Його розривала така дика, неконтрольована ревність, що йому хотілося підійти і розтрощити цей ідеальний, нудний седан на шматки. Він дивився, як Крістофер сідає назад у машину, а Ліз прямує до входу.

Він не став чекати. Шон викинув обидві склянки з кавою в найближчу урну і швидким кроком пішов їй вслід.

Елізабет зайшла в просторий хол і попрямувала до ліфтів. Вона натиснула кнопку виклику, дивлячись на своє відображення в металевих дверцятах. Раптом поруч із нею виросла висока фігура. Її дихання перехопило від знайомого аромату.

Двері ліфта відчинилися. Ліз зайшла всередину, сподіваючись, що він піде до іншого, але Шон зробив крок за нею. Кабіна була порожньою. Двері безшумно зачинилися, відрізаючи їх від усього світу.

Ліфт повільно рушив угору. Тиша була гнітючою.

- Я більше так не можу, Ліз, - голос Шона пролунав хрипко, розбиваючи тишу.

Елізабет не повернула голови, продовжуючи дивитися на цифри поверхів, що змінювалися на табло.

- Доброго ранку, Шоне. Про що ти?

- Припини, - він зробив крок ближче, порушуючи її особистий простір. У закритій кабіні його присутність була надто відчутною, надто магнетичною. - Припини цю гру в байдужість. Я сходжу з розуму. Моє життя перетворилося на суцільне пекло.