Розділ 6

Наступні кілька днів в офісі «Horizon» перетворилися для Елізабет на катування. Кожен ранок починався з мантри, яку вона повторювала собі перед дзеркалом у ванній: «Він просто друг. Ти нічого до нього не відчуваєш. Це лише тимчасове помутніння». Але варто було їй переступити поріг офісу і почути його глибокий сміх десь біля кавомашини, як усі її логічні доводи розсипалися на уламки.

Шон і Келлі були всюди. Здавалося, вони стали нерозлучними. Білявка не випускала його зі свого поля зору ні на хвилину. Ліз, сидячи за своїм робочим столом і вдаючи, що уважно вивчає прес-релізи, краєм ока постійно спостерігала за цією виставою. Ось Келлі нахиляється над монітором, де Шон щось клацає в її ноуті, її блузка зрадницьки відкриває лінію декольте, а рука ніби випадково торкається його плеча. Ось Шон щось їй тихо каже, і дівчина заливається дзвінким, на думку Ліз - абсолютно штучним, сміхом.

Щоразу, коли це відбувалося, всередині Елізабет щось боляче стискалося. Гаряча, токсична хвиля ревнощів, яких вона раніше ніколи не знала, розтікалася по венах. Вона ненавиділа себе за ці почуття. Злилася на свою слабкість.

Тим часом у креативному відділі, за екраном свого Mac, Шон вів власну внутрішню боротьбу. Зі сторони здавалося, що він у своїй стихії. Флірт із Келлі був легким, вона сама йшла до рук, і все було так, як він хотів. Але була одна суттєва проблема, яка постійно тримала його в напрузі. Келлі не була простою дівчиною з бару, яку можна було затягнути в ліжко, а вранці покликати Ліз на допомогу, позбувшись дівчини. Вона була родичкою Гріна - генерального директора.

Шон розслабився на своєму кріслі, крутячи в пальцях стилус. Його крижані блакитні очі безцільно блукали по інтерфейсу нової програми.

 «З нею не прокотить мій звичний сценарій», - похмуро подумав він. Якщо він переспить із Келлі, а потім кине її у своїй фірмовій холодній манері, його кар'єра в «Horizon» може закінчитися швидше, ніж він встигне зібрати речі в коробку. Тому він змушений був ходити по лезу ножа: підтримувати інтерес, фліртувати, але обережно тримати дистанцію, не допускаючи того самого останнього кроку, якого вона явно чекала.

Ця гра починала його втомлювати. Але ще більше його пригнічувало інше. Він раптом усвідомив, що за останні дні майже не спілкувався з Ліз.

Він подивився на телефон. Жодного повідомлення від неї з самого ранку. Раніше вони переписувалися десятками мемів за день, обговорювали клієнтів, скидали одне одному смішні тіктоки. А тепер... тиша. Йому не вистачало її. Не вистачало її сарказму, її теплих карих очей, того, як вона закочувала їх на його вульгарні жарти. Келлі була красивою картинкою, але з Ліз він міг бути собою - без броні, без масок, без необхідності прораховувати кожен крок чи грати солодкого хлопчика.

Різко підвівшись, Шон відкинув стилус і впевненим кроком попрямував до неї.

Двері до кабінету Елізабет були як завжди прочинені. Вона сиділа за столом, схилившись над паперами, закусившу нижню губу - звичка, яка з'являлася в неї, коли вона дуже нервувала або концентрувалася.

- Привіт, - тихо промовив Шон, входячи в кабінет.

Ліз завмерла. Ручка в її руці випала на стіл. Вона підняла очі, і її серце зрадницьки пропустило удар. Він стояв там, у своїй улюбленій сорочці, злегка розстебнутій зверху. З-під коміра виглядало тату на його шиї, яке завжди притягувало її погляд.

- Привіт, - її голос прозвучав сухіше, ніж вона планувала. Вона змусила себе опустити погляд назад до паперів. - Щось сталося?

Шон пройшов усередину і звично сів на край її столу.

- Сталося те, що я поводжуся як ідіот, - прямо сказав він, дивлячись на неї згори вниз. - Я останнім часом зовсім випав з нашого графіка. Мало спілкуюся з тобою. Ця вся метушня з новою стажеркою, проекти... Я скучив, Ліз.

Елізабет відчула, як стіна, яку вона так старанно будувала всі ці дні, дала тріщину від одного лише його погляду і слова «скучив».

- Тобі є з ким не нудьгувати, Шоне. Я бачу, що твій час повністю розписаний, - вона не втрималася від цієї маленької шпильки, дивлячись на свої руки.

Шон важко зітхнув, схиляючи голову набік.

- Це робота, Ліз. І трохи політики. Ти ж знаєш, хто вона. Мені доводиться грати в дипломата. Але я прийшов не про неї говорити. - Він простягнув руку і м'яко накрив її долоню своєю. Його пальці були гарячими, великими, і від цього дотику по її шкірі пробіг електричний розряд. - Я хочу викрасти тебе на ці вихідні. Провести час разом. Тільки ти і я. Як у старі добрі часи. Поїдемо кудись за місто, відпочинемо, вип'ємо вина, забудемо про цей офіс. Що скажеш?

Елізабет підняла на нього очі. У його блакитних райдужках не було звичного цинізму чи нахабства. Лише щире прохання і якась незрозуміла їй ніжність. Але ревнощі, що отруювали її останні дні, змусили її запитати:

- А Келлі не буде проти? Ви ж постійно разом. Це не виглядатиме дивно?

Шон щиро розсміявся, його ямочки заглибилися, роблячи обличчя неймовірно привабливим.

- Ліз, ти жартуєш? Келлі - не моя дівчина. Я взагалі з нею навіть не цілувався, якщо тебе це цікавить. І тим паче, весь офіс, включаючи її саму, знає, що ти - моя найкраща подруга. Моя недоторканна територія. Нікого це не збентежить. То як? Їдемо?

Від слів «не моя дівчина» і «навіть не цілувався» всередині Елізабет ніби розтиснулася туга пружина. Дихати стало легше. Її губи мимоволі розтягнулися в посмішці.

- Гаразд. Їдемо. Тільки за умови, що ти не будеш нити, якщо я включу в машині свій плейлист.

- Домовилися, принцесо. Готуй речі на суботу на ранок.

І Елізабет чекала вихідних з якось неймовірною надією та трепетом.

Суботній ранок зустрів їх прохолодним, але сонячним осіннім повітрям. Шон заїхав за нею не на своєму звичному вилизаному спорткарі, а на масивному, трохи брутальному позашляховику.

- Збираєшся везти мене в глушину, щоб закопати труп чергової пасії? - пожартувала Ліз, закидаючи свою дорожню сумку на заднє сидіння. На ній були зручні джинси, білі кросівки та теплий светр.