Розділ 5

Ранок увірвався в спальню Шона різким, наполегливим вібруванням телефону на скляній тумбочці. Сонячне світло ще тільки починало пробиватися крізь щільні темно-сірі штори, залишаючи кімнату в комфортній, прохолодній напівтемряві.

Шон повільно, з лінивою грацією хижака, перевернувся на спину. Білосніжне простирадло зісковзнуло до стегон, оголюючи його прес та широкі груди. Він потягнувся, розминаючи м'язи.

Узявши телефон, розблокувавши екран, він побачив повідомлення :

«Шоне, привіт. Мені так незручно просити, але моя машина сьогодні зранку просто відмовилася заводитися. Я в паніці, боюсь запізнитися. Ти не міг би мене підвезти до офісу? Буду твоєю боржницею! Келлі.»

Шон прочитав текст, і на його обличчі повільно розпливлася самовдоволена посмішка. Він у грі.

«Зламалася машина…» - подумки хмикнув він, відкидаючи телефон на подушку. Це був звичний, такий явний «гачок». Наживка. Одна з тих дешевих жіночих хитрощів, які вони використовують, щоб привернути увагу, створити ситуацію «порятунку» і скоротити дистанцію. Якби Келлі справді боялася запізнитися, вона б викликала таксі. Але вона написала йому.

 Що ж, гра почалася. Келлі, ця миловидна білявка, що з'явилася в їхньому офісі, явно поклала на нього око. І, відверто кажучи, вона була цілком в його смаку для короткої, ні до чого не зобов'язуючої інтрижки. Ніяких глибоких розмов про сенс життя, ніяких істерик - просто флірт, адреналін і секс. Жінки були для нього просто приємним фоном. Легким наркотиком.

Він сів на край ліжка, відчуваючи приємну прохолоду паркету під босими ногами, взяв телефон і швидко набрав:

«Без проблем. Буду за 20 хвилин.»

Шон пішов у душ, готуючись до робочого дня та зваблення нової жертви.

Десь за кілька кварталів від нього, у своїй світлій, затишній кімнаті, прокидалася Елізабет.

Вона розплющила свої сонні очі і довго дивилася в стелю. На її губах блукала м'яка, мрійлива посмішка, яку вона ніяк не могла зігнати. Тіло все ще пам'ятало ту неймовірну легкість вчорашнього вечора. Чортове колесо, нічне місто як на долоні, смак вина, і той момент на пляжі... Біолюмінесцентний планктон, сміх, його руки на її талії.

«Зазвичай мої побачення закінчуються чуттєвим, незабутнім поцілунком...» - його хрипкий, глибокий голос ніби знову пролунав прямо біля її вуха.

Ліз різко сіла в ліжку, обхопивши гарячі щоки долонями. Що це було? Чому її так тягне до нього? Він же Шон. Її нестерпний, самозакоханий, цинічний найкращий друг, який міняє дівчат як рукавички. Той самий Шон, від чиїх пасій вона його постійно рятувала, граючи роль зрадженої дівчини. Вона знала його дуже добре. Знала всі його недоліки. Але вчора... вчора він був іншим. Він був тим лицарем, якого вона так відчайдушно шукала на безглуздих побаченнях з Тіндера.

Елізабет підвелася, відчуваючи всередині приємне, щемливе тремтіння. Вона прийняла контрастний душ, ретельно вклала своє розкішне темне волосся, щоб воно спадало на плечі легкими хвилями. Вибрала стильний бежевий тренч, під який одягла коричневу сукню. Трохи улюбленого парфуму з нотками вишні та мигдалю. Вона хотіла виглядати сьогодні бездоганно. Для себе. І, можливо, трохи для нього.

Схопивши сумочку, Ліз вибігла з квартири. Ранкове повітря Сіетла було свіжим і бадьорим. Вона йшла знайомим маршрутом до офісу, і її пальці самі потягнулися до месенджера.

«Доброго ранку, рятівнику від поганих побачень! Якраз пробігаю повз нашу кав'ярню. Взяти тобі каву?» - набрала вона, відчуваючи, як серце злегка прискорює ритм в очікуванні відповіді.

Відповідь прийшла за хвилину. Коротка. Суха. «Доброго. Не потрібно.»

Елізабет трохи насупилася, дивлячись на екран. Жодного підколу, жодного жарту. Просто «не потрібно». Це було не в його стилі. Зазвичай він би замовив найскладніший подвійний капучино на мигдалевому молоці з корицею, просто щоб познущатися з неї.

Але вона вирішила не псувати собі настрій. Взяла свій улюблений лате і щасливо, попрямувала до висотної офісної будівлі.

До офісу залишалося метрів п'ятдесят, коли Ліз почула знайомий, низький рик двигуна. З-за рогу виїхав матовий чорний Mercedes-AMG Шона. Автомобіль плавно звернув до паркувального майданчика перед головним входом.

Обличчя Елізабет осяяла щира, радісна посмішка. Вона прискорила крок, прямуючи до його машини, вже придумуючи якийсь влучний жарт, щоб привітатися.

Двигун стих. Шон вийшов з-за керма. На ньому була розстебнута темно-коричнева шкіряна куртка, з-під якої виглядала синя сорочка з розстебнутим комірцем. Він був такий гарний, що Ліз на мить затамувала подих. Вона підняла руку з кавою, щоб помахати йому, але він її не бачив.

Шон навіть не подивився в бік тротуару. Він обійшов машину спереду і, з галантною, дещо театральною посмішкою, відчинив пасажирські дверцята. Він простягнув свою руку. І звідти, з його машини, спершись на його долоню, випурхнула Келлі.

Струнка, білява, в облягаючій спідниці-олівець і світлій блузці, а зверху розстебнуте пальто. Вона щось весело щебетала, дивлячись на Шона знизу вгору такими очима, ніби він щойно врятував її від дракона. Шон посміхався їй у відповідь свою привабливою посмішкою. Потім він зачинив дверцята, і вони разом попрямували до входу в офіс.

Рука Елізабет, піднята для привітання, різко опустилася.

Всередині неї щось обірвалося. Це був фізичний, цілком реальний біль - гострий, крижаний укол десь під ребрами, який миттєво поширився по всьому тілу, паралізуючи дихання. Картинка перед очима на мить втратила фокус.

Він привіз її на роботу. В її голові спалахнула їхня вчорашня поїздка в цьому ж автомобілі. Їхній сміх. Його слова про те, що він не збирається до неї клеїтися.

«Ти моя найкраща подруга...»

Так. Вона просто подруга. А Келлі - його нова мішень. Чергова «жертва», з якою він грає у свої ігри.

Але чому тоді так боляче? Чому її нудить від цього видовища? Чому всередині здіймається гаряча, темна хвиля отруйних ревнощів? Елізабет ніколи раніше не ревнувала його до інших. Вона завжди сміялася з його пригод, допомагала йому, слухала його розповіді. Але зараз... зараз вона відчувала себе зрадженою. Так, ніби в неї вкрали щось дуже важливе, щось, що належало лише їй.