Розділ 2

М'яке, приглушене світло ресторану «Льєж» створювало ілюзію інтимності. Пахло смаженим м'ясом, розмарином, дорогим вином та ледь вловимим ароматом воску від свічок, що мерехтіли на кожному столику. Елізабет сиділа з прямою спиною, акуратно склавши руки біля свого келиха з шардоне, і намагалася бути максимально залученою у розмову.

Навпроти неї сидів Крістофер. Він був саме таким, як на фотографіях у Тіндері: досить симпатичний, з правильною лінією підборіддя, акуратно вкладеним русявим волоссям і помітно підтягнутою фігурою, яку підкреслював темно-синій кашеміровий гольф. Він працював менеджером у невеликій логістичній компанії, заробляв цілком пристойно для свого віку і загалом справляв враження позитивного, стабільного хлопця. З ним було нормально. Просто... нормально.

- ...і тоді я кажу своєму босу: «Слухай, якщо ми відправимо ці палети через північний маршрут, ми зекономимо на паливі, але втратимо на амортизації», - Крістофер зробив ковток води і засміявся власному жарту, який, мабуть, вважався верхом гумору в його офісі. - А він дивиться на мене так, ніби я йому запропонував єдинорогів у фури запрягати! Уявляєш? Єдинорогів!

Елізабет розтягнула губи у ввічливій  посмішці і видала тихий, мелодійний смішок.

- Так, це справді кумедно, Крісе. Дуже... винахідливо.

Вона зробила ковток вина, відчуваючи, як прохолодна рідина трохи знімає напругу в горлі. Їй не було погано. Крістофер не був маніяком, не грубив офіціантам, не розповідав про те, що місце жінки на кухні. Але всередині Елізабет панував абсолютний, непорушний штиль. Не було ні метеликів у животі, ні інтриги, ні бажання дізнатися, про що він думає перед сном. Усе було буденно, стандартно, лінійно. Як графік роботи з дев'ятої до шостої.

Але хіба не цього прагнуть дорослі люди? Стабільності? Елізабет поправила білосніжну серветку на колінах. Вона переконувала себе, що кіношне кохання з першого погляду - це міф, вигаданий маркетологами. Що стосунки будуються на повазі та комфорті. А з Крісом було комфортно. Не «вау», не до мурашок по шкірі, але цілком прийнятно для першого побачення.

Вона знову посміхнулася, коли він почав розповідати про свого золотистого ретривера, активно жестикулюючи. Елізабет кивала, вставляла доречні репліки, грала роль зацікавленої, чарівної дівчини. Вона навіть злегка накрутила пасмо свого темного волосся на палець, звабливо, витончено.

Позаду Крістофера за столиком сидів Шон, вона його бачила, він пильно дивився на неї, її рухи, реакції. Часом їй було ніяково від настільки прискіпливого погляду, але вона трималася чудово.

Шон відкинувся на спинку крісла, простягнувши свої довгі ноги. Але погляд так в залишився на Елізабет. Збоку могло здатися, що він просто нудьгуючий відвідувач. Але Шон сканував кожну деталь. Він вивчав Крістофера. Звичайний. Прісний. Такий собі хлопець із реклами пластівців для сніданку. Ідеальний для того, щоб познайомити з мамою і померти від нудьги через два роки шлюбу.

Але більше Шона цікавила Елізабет.

Він знав її занадто добре. Він знав, як вона сміється, коли їй справді смішно - вона закидає голову, морщить носа і видає такий щирий, глибокий звук, від якого неможливо не розсміятися у відповідь. Те, що вона робила зараз, було жалюгідною підробкою. Це був її «корпоративний» сміх.

Шон бачив, як вона ідеально тримає поставу, як зовсім не блищать її карі очі. Вона грала. Намагалася бути милою, намагалася справити враження, намагалася змусити себе повірити, що цей хлопець їй подобається.

«Тобі ж нудно до божевілля, Ліз»,  - подумав Шон, криво посміхнувшись сам до себе. Цей Крістофер був для неї надто простим. Елізабет зі своєю глибиною, зі своїми мріями про велике шалене кохання, просто задихнеться в цьому болоті передбачуваності.

Шон зробив ще один ковток, не відводячи погляду. Він чекав. Чекав того моменту, коли вона втомиться тримати маску і її погляд почне блукати залою у пошуках порятунку.

І цей момент настав. Поки Крістофер зосереджено вивчав десертне меню, очі Елізабет ковзнули по ресторану. Вона виглядала втомленою. На секунду їхні погляди зустрілися.

Шон не відвів очей. Він підняв брову і ледь помітно, одним коротким рухом голови, вказав у бік коридору, що вів до вбиралень. Потім він поставив склянку на стіл, повільно підвівся, демонструючи свою високу, підкачану фігуру, і не поспішаючи, котячою ходою попрямував у вказаному напрямку.

Елізабет кліпнула, повертаючись до реальності.

- Крісе, вибач, я відійду на хвилинку. Не сумуй, - вона мило посміхнулася, підводячись з-за столу.

- Звісно, Ліз. Я поки замовлю нам тірамісу, - хлопець турботливо кивнув.

Елізабет поспішним кроком перетнула залу. Увійшовши у вузький коридор, освітлений неоновими бра, вона завернула до жіночої вбиральні. Тут пахло дорогим лавандовим милом і свіжістю. Вона підійшла до великого дзеркала, машинально поправляючи зачіску.

Раптом двері за нею безшумно відчинилися, і в приміщення, куди чоловікам вхід був суворо заборонений, ковзнула темна постать. Клацнув замок.

Елізабет різко обернулася.

- Шоне! Ти що з глузду з'їхав?! Це жіночий туалет! А якби тут хтось був? - прошипіла вона, широко розкривши очі.

Шон стояв, притулившись спиною до зачинених дверей, схрестивши руки на грудях. У яскравому світлі ламп його світле волосся здавалося майже білим, а татуювання на шиї виділялося різким контрастом на тлі засмаглої шкіри.

- Я перевірив, тут нікого, - він ліниво посміхнувся, розглядаючи її. - Що сталося, Ліз?

- Що сталося? Це я в тебе маю запитати! Навіщо ти мене сюди витягнув? У нас побачення, Крістофер там замовляє десерт...

- Ти хотіла сказати, у вас там поминки? - перебив її Шон, роблячи крок уперед. Його голос звучав тихо, але з тією фірмовою, знущальною хрипотцою, яка завжди виводила її з рівноваги. - Я спостерігаю за вами вже сорок хвилин. Ліз, я жодного разу не бачив, щоб твої очі блищали. Ти сидиш там, як манекен. Натягнута посмішка, кивання головою... Тобі ж нудно з ним до зубного скреготу.