Розділ 25
Постоялий двір, до якого ми перенеслися разом із королем Оллером, стояв просто на узліссі. Дорога з лісу підходила до його воріт, але не зупинялася, а прямувала далі, крізь широке поле, по якому були розсипані острівцями купки низьких дерев та кущів, неначе віники, втикані в землю. Мене навіть розсмішила така асоціація, яка прийшла в голову.
- Господаря постоялого двору звати Крутій, і він тролан. Тому не дуже лякайтеся, панно, - промовив, звертаючись до мене, Його Величність. - Я знаю, що в Імперії Обержалія всі істоти, магічно змінені, або ув'язнені, або переслідуються й знищуються. Троланів залишилося дуже мало. Їхні землі сотні років тому були загарбані Імператором найпершими. Цей народ погано приживається на чужих територіях, гине від ностальгії за рідними горами. Тому вони нині рідкісні створіння.
Очевидно, що Гасанта знала, хто такі тролани. Я ж чула це слово, і, здається, нам навіть розповідали про цих істот у Домовині, але не уявляла, які вони.
Ворота до постоялого двору були привідчинені - напевно, нас вже чекали.
А потім моя здогадка підтвердилася: на дорогу вибіг високий і кремезний чоловік, на голову вищий за короля Оллера. І удвічі товщий. Велике черево хазяїна постоялого двору (а це, як я зрозуміла, був саме він) було обтягнуте широкою лляною сорочкою, яка все одно аж репалася на пузі. І весь чоловік був немовбито вилитий з каменю. Наче ожила чорна глянцева статуя, зроблена з полірованого граніту. Досить об'ємна статуя, скажу я вам! Обличчя тролана, кругле, щокасте, було розтягнуте в добродушній посмішці, але в очах, несподівано яскраво-смарагдових, миготіла тривога.
- Ваша Величносте, - вклонився він незграбно й кумедно, бо великий живіт заважав зробити це більш граційно, - я вже хвилювався. Відчув сплеск чорної магії. А отже, бестіяр десь недалеко.
Чоловік почав відчиняти ворота ширше, запрошуючи нас увійти.
- Бестіяра більше немає, - відповів король Оллер. - Усіх успішно знищено. Мій фламберг* сьогодні напився магічної крові, тепер наситився майже до країв, - він погладив руків'я меча при боці, і я побачила ласкавий погляд людини, котра любить свою зброю і довіряє їй. Впевнений, що вона не підведе у критичний момент. - Крутію, підготуй кімнати для цих дівчат. Вони пережили напад. Добре нагодуй. Та і я б не відмовився від шматка гарно запеченого м'яса!
- Так, мій королю, - знову смішно схилився у поклоні тролан. - Вечеря буде за пів години.
Він глипнув на нас із Гасантою і його антрацитовим обличчям тепер пробігся незрозумілий вираз. Я зауважила, що він дивиться на наші руки. Мою і короля Оллера. Адже якщо король відпустив долоню щезниці, як тільки ми переступили портальну межу й опинилися тут, то мої пальці Його Величність тримав і досі. А мені було якось незручно їх витягувати з теплої та затишної долоні.
Гасанта пройшла вперед і зникла за воротами. Якщо й блиснуло у її погляді занепокоєння, то зовсім легке. Вона знала, що я впораюся з будь-чим. Тролан також посунув за нею, а ми, якось так сталося, залишилися з королем Оллером самі. Я намірилася ступити крок до воріт, але король раптом міцніше стиснув мою руку й промовив.
- Зачекайте, Шарло, хотів запитати, - він примружив блакитні очі. - Як так сталося, що ви врятували Гасанту? Вирвати з полону небезпечну ворогиню Імперії! Щезницю, мою головну очільницю Правої армії, воїтельку найкращого атакувального загону повинні були тримати у в'язниці під найсильнішими замками! Я знаю, Гасанта не розкаже. Вона вірна мені, досі залишилася під присягою мені, своєму королю, але моя магія… вона підказує, що щезниця обманює! І я просто відчуваю між вами якусь змову! У Гасанти я все розпитаю більш детально потім. Але поки ви не придумали правдоподібної брехні (хоча, напевно, вона вже придумана!), - король раптом різко смикнув мене до себе і я опинилася притиснута до залізних обладунків чоловіка, - я хочу почути ваше пояснення! Тим більше, мені здається, що я вас десь бачив! Хто ви насправді? - прошипів просто в обличчя.
Я трохи знітилася. Зовні. Бо всередині мене вирував ураган. Так. Король Оллер не був простаком, він одразу відчув підступ. Звичайно, людина з його рівнем магії відчуває інтуїтивно загрозу, емоційний сплеск чи ще які-небудь почуттєві збурення. Але вирішила грати свою роль бідної й нещасної служниці до кінця.
- Ваша Величносте, - опустила я очі. - Жодної змови! Я звичайна проста служниця! Гасанту тримали в Домовині в Рівер-дасі! А я там працювала. Над бідною дівчиною знущалися так, що вона вже не усвідомлювала себе. Просто рухалася, виконувала накази, її душа мало не вмерла. І я не могла витримати цієї наруги над живою істотою! Одного разу викрала ключ і витягнула її з клітки, спеціальними артефактами відчинила двері Домовини - і ми втекли. Я протягом нашого шляху до кордонів королівства Профта лікувала її. Трохи володію зцілювальною магією, - зважилась я поглянути в очі короля. Він уважно слухав. - У мене… Я… Я теж мусила втікати з Імперії, бо мій жених… Він продав мене, - трохи сліз на обличчі, сподіваюся, посилили правдивість моїх слів. - Обіцяв одружитися, а сам вже домовився, що під час шлюбної церемонії мене забере собі один із багатіїв зі сходу. Такі злочини часто трапляються. А я випадково про це дізналася. Ніщо не тримало мене там, в Імперії. У Рівер-дасі я мала невелику квартирку. Швидко продала її перед нашою із Гасантою втечею, тому ми мали трохи грошей. Краще спробувати втекти з Імперії і померти, аніж жити в такому кошмарі, наложницею у старого збоченця, у якого вже є чимало рабинь! - вигукнула я. - Я дізналася на кордоні про контрабандистів, які перевозять біженців сюди, у Профту. Тому я й тут! Мені… Тобто, нам із Гасантою неймовірно пощастило, що ви врятували нас від того страшного монстра! - і я розплакалась.
#19 в Фентезі
#3 в Бойове фентезі
#71 в Любовні романи
#15 в Любовне фентезі
від ненависті до кохання, любовний трикутник, кохання і пригоди
Відредаговано: 22.12.2024