В погоню за щастям

12 глава

Серафим відчув, як адреналін пробіг по венах. Він обережно відвів погляд, намагаючись приховати страх, що наростав у грудях.

– Нам треба поговорити в більш безпечному місці, – тихо сказав він Яріку, ледь помітно киваючи в бік наметів.

Ярік зрозумів натяк і непомітно кивнув. Христя також уловила напруження і підвелася разом із ними.

Вони швидко пройшли через табір, удаючи, що просто йдуть відпочити. Коли опинилися біля віддаленого намету, Ярік пильно глянув на Серафима.

– Ти знаєш його? – запитав він.

Серафим провів рукою по волоссю, відчуваючи, як піт виступає на лобі.

– Так. Його звати Філіп. Ми знайомі… але не так, як тобі може здатися. – Він зробив глибокий вдих. – Це почалося ще кілька років тому. Він був моїм викладачем у фотошколі. Але тоді він уже поводився дивно. Постійно знаходив привід поговорити, питав про особисте життя, одного разу навіть залишив мені записку з... – Серафим запнувся. – Зі словами, які я не хочу згадувати.

Христя широко розплющила очі.

-- Але ти казав що не знаєш його!

– Серафим стиснув пальці. – Я думав, що він зник з мого життя. Але якщо він тут, це не випадковість.

-- Як ти його раніше не впізнав?!

-- Христя він змінився! Виглядає по інакшому я ледве його впізнав! -- він стиснув пальці в кулак, він трясився і зрозуміло чому.

--  Серафим...

Ярік перевів погляд на вихід із намету, ніби перевіряючи, чи їх ніхто не підслуховує.

– Нам потрібно щось робити. Не можна залишатися в невіданні.

– Потрібно з'ясувати, чого він хоче, – погодився Серафим. – Але ми не можемо діяти відкрито. Він стежить за мною, але ще не знає, що я знаю.

Христя зітхнула і витягнула телефон.

– Можна спробувати знайти щось про нього. Якщо в нас буде якась інформація, можливо, ми зможемо передбачити його наступний крок.

– Добре, але обережно, – попередив Серафим. – Він не дурний. Якщо запідозрить, що ми щось задумали, все може стати ще гірше.

Ярік нахилився ближче, його голос став ще тихішим:

– Тоді почнемо з простого: чому він тут? І головне – що він задумав?

За межами намету шелестіло листя, і чути було, як хтось проходить повз. Серця трьох друзів закалатали швидше. Тінь промайнула біля входу.

А потім пролунав голос, від якого Серафим здригнувся:

– Серафиме, можна тебе на хвилинку?

Це був Філіп.

Серафим вдихнув глибше, намагаючись приборкати хвилювання. Він повільно вийшов із намету, залишаючи Христю та Яріка позаду.

Філіп стояв у тіні, руки схрещені на грудях. Його очі блищали в сутінках.

– Ми повинні поговорити, – сказав він тихо.

– Про що? – сухо відповів Серафим.

-- Від Серафима тобі що треба? -- Христина стал а перед ним 

-- Ти то чого тут встала, Христя. -- Філіп блище наклонився до неї. 

-- Серафим мій друг! Зробиш з ним шось!

-- І що тоді?

-- Тобі ж гірше буде.. 

-- Що ти хотів... -- Серафим відтягнув Христю позади себе

– Ти знаєш що. – Філіп зробив крок ближче. – Це не просто збіг, що ми знову зустрілися.

Серафим стримав бажання відступити. Він розумів, що зараз важливо не показати страху.

– Ти мене шукав? – кинув він запитанням.

Філіп усміхнувся. – Можливо. А можливо, ми обоє йдемо одним шляхом. Як ніяк я твій наставник Серафим, що раніше що зараз.

Вітер приніс легкий аромат хвої, але повітря залишалося важким. Серафим відчував, що ця розмова тільки починається, і вона може змінити все.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше