Серафим відчув, як адреналін пробіг по венах. Він обережно відвів погляд, намагаючись приховати страх, що наростав у грудях.
– Нам треба поговорити в більш безпечному місці, – тихо сказав він Яріку, ледь помітно киваючи в бік наметів.
Ярік зрозумів натяк і непомітно кивнув. Христя також уловила напруження і підвелася разом із ними.
Вони швидко пройшли через табір, удаючи, що просто йдуть відпочити. Коли опинилися біля віддаленого намету, Ярік пильно глянув на Серафима.
– Ти знаєш його? – запитав він.
Серафим провів рукою по волоссю, відчуваючи, як піт виступає на лобі.
– Так. Його звати Філіп. Ми знайомі… але не так, як тобі може здатися. – Він зробив глибокий вдих. – Це почалося ще кілька років тому. Він був моїм викладачем у фотошколі. Але тоді він уже поводився дивно. Постійно знаходив привід поговорити, питав про особисте життя, одного разу навіть залишив мені записку з... – Серафим запнувся. – Зі словами, які я не хочу згадувати.
Христя широко розплющила очі.
-- Але ти казав що не знаєш його!
– Серафим стиснув пальці. – Я думав, що він зник з мого життя. Але якщо він тут, це не випадковість.
-- Як ти його раніше не впізнав?!
-- Христя він змінився! Виглядає по інакшому я ледве його впізнав! -- він стиснув пальці в кулак, він трясився і зрозуміло чому.
-- Серафим...
Ярік перевів погляд на вихід із намету, ніби перевіряючи, чи їх ніхто не підслуховує.
– Нам потрібно щось робити. Не можна залишатися в невіданні.
– Потрібно з'ясувати, чого він хоче, – погодився Серафим. – Але ми не можемо діяти відкрито. Він стежить за мною, але ще не знає, що я знаю.
Христя зітхнула і витягнула телефон.
– Можна спробувати знайти щось про нього. Якщо в нас буде якась інформація, можливо, ми зможемо передбачити його наступний крок.
– Добре, але обережно, – попередив Серафим. – Він не дурний. Якщо запідозрить, що ми щось задумали, все може стати ще гірше.
Ярік нахилився ближче, його голос став ще тихішим:
– Тоді почнемо з простого: чому він тут? І головне – що він задумав?
За межами намету шелестіло листя, і чути було, як хтось проходить повз. Серця трьох друзів закалатали швидше. Тінь промайнула біля входу.
А потім пролунав голос, від якого Серафим здригнувся:
– Серафиме, можна тебе на хвилинку?
Це був Філіп.
Серафим вдихнув глибше, намагаючись приборкати хвилювання. Він повільно вийшов із намету, залишаючи Христю та Яріка позаду.
Філіп стояв у тіні, руки схрещені на грудях. Його очі блищали в сутінках.
– Ми повинні поговорити, – сказав він тихо.
– Про що? – сухо відповів Серафим.
-- Від Серафима тобі що треба? -- Христина стал а перед ним
-- Ти то чого тут встала, Христя. -- Філіп блище наклонився до неї.
-- Серафим мій друг! Зробиш з ним шось!
-- І що тоді?
-- Тобі ж гірше буде..
-- Що ти хотів... -- Серафим відтягнув Христю позади себе
– Ти знаєш що. – Філіп зробив крок ближче. – Це не просто збіг, що ми знову зустрілися.
Серафим стримав бажання відступити. Він розумів, що зараз важливо не показати страху.
– Ти мене шукав? – кинув він запитанням.
Філіп усміхнувся. – Можливо. А можливо, ми обоє йдемо одним шляхом. Як ніяк я твій наставник Серафим, що раніше що зараз.
Вітер приніс легкий аромат хвої, але повітря залишалося важким. Серафим відчував, що ця розмова тільки починається, і вона може змінити все.