В погоню за щастям

11 глава

Час проходив повільно, і атмосфера в таборі моди ставала дедалі напруженішою. Дизайнери, моделі, фотографи – усі були виснажені нескінченними обговореннями та пошуками ідеальної теми. Сонце безжально пекло, і навіть легкий вітерець не рятував від липкого літнього повітря.

Серафим втомлено розминав плечі, спостерігаючи за тим, як Христя нервово гортала телефон. Її пальці безперервно смикали застібку на сумці – явна ознака того, що її щось тривожить. Він не хотів питати, але знав, що це стосується Всеволода.

– Все гаразд? – запитав він, спираючись на дерев’яний стіл.

Христя зітхнула, опустила телефон і зустрілася з його поглядом.

– Ми з ним офіційно розлучаємося, – тихо сказала вона.

Серафим кивнув, не знаючи, що відповісти. Він ніколи не любив Всеволода, хоча ніколи й не говорив цього Христі прямо. Її чоловік завжди здавався йому занадто холодним, відстороненим, ніби він жив у власному світі, де Христя була просто зручним фоном.

– Причина? – коротко спитав він.

Христя знизала плечима, втомлено відкидаючись назад.

– Каже, що втомився. Що ми стали чужими. Що в мене є ти…

Серафим здивовано підняв брови.

– Серйозно? Він думає, що ми разом?

– Ага. Сказав, що ми «занадто близькі» і що це його дратує.

Серафим усміхнувся.

– Це просто смішно. Хоча, знаєш, якби ти була чоловіком, я б, може, і справді розглянув цей варіант.

Христя розсміялася, нарешті трохи розслабившись.

– Дякую, дуже приємно, – підморгнула вона.

У цей момент до них підійшов Ярік. Його засмагле тіло виглядало ідеально в легкій лляній сорочці, розстебнутій на кілька ґудзиків. Він сів поруч із Серафимом і, нахилившись ближче, прошепотів:

– Ти помітив, що наш вожатий занадто багато на тебе дивиться?

Серафим відчув, як холодок пробіг по його спині. Він давно знав, що в нього є сталкер, але думав, що йому вдалося залишити цю проблему в минулому. Те, що він тепер знаходиться в цьому ж таборі, змушувало його шкіру вкриватися мурашками.

– Що ти маєш на увазі? – спокійно запитав він.

Ярік облизав губи і легенько торкнувся пальцями його руки.

– Він буквально не зводить з тебе очей. Я думаю, він знає про тебе більше, ніж ти думаєш.

Серафим стиснув кулаки. Він повільно повернув голову в бік вожатого – високого чоловіка в темній сорочці, який, здавалося, говорив з іншими учасниками табору. Але, зловивши погляд Серафима, він ледь усміхнувся… ніби вже виграв якусь невидиму гру.

Відчуття небезпеки стало майже відчутним.

І в той момент Серафим зрозумів: цей табір – пастка. І він у самому центрі подій, які ось-ось вибухнуть.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше