Розмова

Чого прийшов? - не ховаючи злоби запитала дівчина.

Поговорити, - відповів чоловік.

То говори, - намагаючись здатися суворою казала Соломія, ледь стримуючи тремтіння у голосі.

Що, прямо тут? - здивувався Олексій.

А чому б і не тут? - пересмикнула Соломія.

Ну тут, то й тут. Розмова все-одно буде недовгою, - зауважив Олексій.

Після його слів настала тиша, яка повисла у просторі та давила обох співрозмовників, немов, важкий камінь, з-під якого пара не могла вибратися. Набравшись сміливості чоловік почав діалог:

Я розумію, що не можна було починати наші стосунки з недомовок та неточностей, але ти не питала, а я зайвий раз не хотів згадувати про своє повсякденне життя. Так, я не збирався розлучатися і в мене з жінкою були середньостатистичні відносини. Ми, як і інші пари сварилися, мирилися та все ж залишалися разом. Я не знаю, чи то заради дитини, чи то звичка, але не наважувався обірвати наші стосунки, хоча й був нещасливий у шлюбі. Саме з цієї причини я шукав розради з іншими жінками, але тимчасово. Я не хотів змінювати ритм свого життя, тому й пустився за течією, - нахилив голову Олексій, ніби першокласник, якого вичитувала вчителька за погану поведінку.

Зрозуміло… - відповіла Соломія. - Тепер мені дійсно багато що зрозуміло. Я була черговою інтрижкою у твоєму такому невеселому, повсякденному житті, яка рано чи пізно мала б дійти до свого фіналу, і тоді б ти знову повернувся в сім'ю, так би мовити, з новими силами. В принципі, як і зробив. І все чудово, життя прекрасне, а недолуга розлучниця ще отримає по заслугах за те, що влізла в чужу сім'ю і тягла звідти найпоряднішого в світі чоловіка, який знаючи, що вагітна дружина сидить у батьків, закрутив роман з легковажною, одинокою жінкою, яка була ладна на все заради свого коханого. - сказала про наболіле Соломія.

Це не зовсім так! - заперечив Олексій, - я дійсно прив'язався до тебе. Я справді не знав, що Оксана вагітна, вона мовчала до останнього. Але тепер я не можу її кинути, адже вона вагітна.

Я це вже чула і зрозуміла, що ти залишаєшся з дружиною, бо ти порядний чоловік, - іронічно сказала Соломія. 

Ти вагітна? Ця дитина моя? - запитав Олексій.

Ти сам знаєш відповіді на ці питання, але я уточню. Так - вагітна! Так - від тебе! Вітром не надуло, не хвилюйся!

Але ж, ти казала, що не можеш мати дітей, - квадратними очима дивився на неї чоловік.

Так, казала, бо мене запевнили декілька лікарів, що так буде. Ця вагітність для мене така ж неочікувана, як і для тебе.

Ти дійсно хочеш цю дитину? - запитав чоловік.

Уже пізно її не хотіти, - посміхнулася втомлена Соломія. - А якщо серйозно - то я дуже хочу цю дитину. І дарма, що вона буде без батька. Головне те, що вона буде, а все решта - дрібниці. Ти не хвилюйся, - продовжила молода жінка, - я ні на що не претендую, тим більше на тебе. У тебе сім'я, діти, живи своїм життям. Я була б тобі щиро вдячна, якби ти цінував, що маєш, замість того, аби бігати по інших красунях через те, що тобі так погано вдома. - ледь стримуючи сльози говорила про наболіле молода жінка. 

Я дійсно хотів бути з тобою, але…- чоловік замовк обірвавши незакінчену фразу.

Але у тебе сім'я! - завершила Олексієву фразу жінка, і ти маєш бути з нею. Чесно кажучи, я взагалі не розумію суті твого візиту. Уже минув час після того, як ми дізналися про мою вагітність і лише через три тижні ти наважився прийти зі мною поговорити "з пустого в порожнє"? - невдоволено запитувала не чекаючи відповіді Соломія.

Я ніяк не можу тебе забути - промовив Олексій. - Ти завжди мене переслідуєш! Я бачу тебе уві сні, я часто чую твій голос і відтворюю в пам'яті твою посмішку. Я думав, що з часом буде легше, але помилився. Я впізнав тебе тоді, на вулиці, але не міг в той момент повести себе інакше, тому й гукнув, аби ти обернулася і я б ще раз зміг тебе побачити, але ти не обернулася… - завершив розмову чоловік.

Не обернулась, хоча одразу впізнала по голосу. Та й сенс був обертатися? Ти їхав з дружиною, між нами розставлені всі крапки над "і", для чого ці всі сентименти. Так само, як і зараз. Що може змінити дана зустріч і наша розмова? Та зовсім нічого! Ти поїдеш додому, я теж. І все залишиться так, як і було вчора. Точно так само буде і завтра, - сумно зауважила Соломія.

Ти мене справді кохала? - дивлячись в очі запитав чоловік.

Нам треба рухатися вперед і жити далі! У кожного з нас свій шлях та й долі теж свої. Я щиро бажаю тобі щастя, і дуже вдячна за те, що подарував мені шанс на надію стати матір'ю. А значить - ти подарував мені щастя, яке буде схожим на тебе! - ледь стримуючи сльози сказала Соломія. - Прощавай і не треба більше приходити, прошу тебе!

Розчулена жінка швидким кроком покидала місце розмови швидко наближаючись до дверей свого під'їзду. Схопившись за омріяну дверну ручку, Соломія уявляла її рятівною соломинкою, яка дала їй можливість втекти від чоловіка, який "загрожував її життю".

Заскочивши до квартири Соломія замкнула двері на всі замки, ніби за нею хтось гнався. Так, за нею гнався він - привид з минулого, який неочікувано увірвався у її теперішнє й майбутнє. Ніякі двері, замки та фортеці не могли закрити дівчину від думок про нього. Її серце шалено калатало, а перед очима стояв його образ. Вона розуміла, що всі сили кинуті на те, аби забути Олексія були марними. Достатньо їй поглянути йому в очі, як вона вмить забула про всі образи та біль, який був спричинений саме цим чоловіком.

Я люблю тебе, - вголос сказала жінка, але у відповідь почула лише шум вітру за відчиненим вікном. Поглянувши у вікно, молода жінка помітила знайомий силует, який нерухомо стояв на тому ж місці, де жінка його покинула. Їй хотілося відкрити вікно і що є сили викрикнути слова кохання, але ледве стрималася, щоб цього не зробити. Соломія кинулася до дверей, щоб вибігти до нього та міцно обійняти, але складні замки, які щойно вона так ретельно зачиняла, не піддавалися її тремтячим рукам. Соломія стояла біля вікна й дивилася на коханий облік, який повільно почав віддалятися від місця їхньої зустрічі та від її погляду. Але він залишався глибоко в серці, яке продовжувало кохати так палко і щиро. В цей момент Соломія відчула ледь помітні коливання всередині і зраділа, адже вперше почула рухи свого малюка, який щодня ставав міцнішим та більшим.