Доленосне рішення (2)

Соломія картала себе за те, що погодилася на цю безглузду практику. Вона жалкувала, що не поїхала до своєї дорогої бабусі, у якої так тепло і затишно. Дівчині було сумно від того, що вона зустріла своє омріяне кохання і тут же його втратила. Як вона одразу не подумала, що у дорослого, влаштованого в житті чоловіка може бути сім'я. В нього можуть бути особисті відносини, або любов до іншої - такої ж впевненої у собі, дорослої, досвідченої жінки. Ця думка обпікала Соломіїне серце і робила цей світ нестерпним. Чому вона вирішила, що це її доля? Як змогла так швидко закохатися? Дівчина не знала відповіді на ці запитання. Але вона знала одне, що нехай хоч одненьким оком, але зможе бачити свого героя щодня. Протягом двох тижнів, їй цього досить. А там далі...вона не уявляла, що буде далі. Інтуїція вимкнулася, натомість, увімкнулося серце, яким дівчина думала, бачила, відчувала.

Наступний день розбудив її своїм сонячним промінням, яке палко цілувало сонні очі та чоло через нещільно закриті штори. Зрозумівши, що може спізнитися, Соломія швиденько зібралася та вибігла з дому. Дорога до бюро була не дуже далекою, але враховуючи затори та ранковий поток людей - потрібно поспішати, адже заштовхатися у переповнену маршрутку, то справжня наука. Та й спізнюватися дівчина не звикла. А тут ще й перший день стажування. Байдуже, що під керівництвом чоловіка, яким нещодавно невиліковно захворіла дівчина.

Доброго ранку, - привітно зустрів дівчину в коридорі бюро Андрій Петрович.

Доброго ранку, - зніяковіло пробурмотіла дівчина ховаючи вниз закохані очі.

Як настрій? Налаштована на роботу? - продовжував цікавитися шеф.

Так, звичайно. Готова до праці - усміхнулася дівчина.

Чудово! Тоді ходімо, я покажу тобі справи, які зараз мають розглядати наші юристи. Потрібно вивчити їх досконало, та скласти графік за яким зручно буде працювати кожному спеціалісту. Цим раніше займалася Катерина, але вона нещодавно пішла в декрет, а за оголошенням приходили не зовсім компетентні працівники, які думають, що робота в приватному бюро зводиться до одного - нічого не робити і велику зарплатню отримати. - підбив підсумок чоловік.

Добре, ходімо - і Соломія з Андрієм пішли в кабінет, де раніше працювала його помічниця.

Кабінет Катерини був просторий та світлий. На столі було дуже багато папок, з якими треба було ознайомитися та почати опрацьовування. Андрій терпляче вводив дівчину в курс справи, час від часу легенько, ніби ненароком, торкаючись її руки. Дівчина не пручалася, адже ці дотики були такими приємними та бажаними. "Нехай так, аби поряд"- думала про себе дівчина посміхаючись душею.

До обіду шеф пояснював дівчині всі тонкощі її роботи відповідаючи на купу телефонних дзвінків. Після чергового виклику Андрій Петрович сказав:

Соломіє, залишаю тебе тут. Можеш відпочити, сходити в буфет - у нас є смачні страви і неперевершена кава. Адміністраторка тобі все покаже. А мені треба їхати на важливу зустріч, бо можу спізнитися - одягаючи новий, модний піджак сказав чоловік. - Якщо до вечора не повернуся - пиши листи - користуючись нагодою засміявся чоловік. - Ну, а якщо серйозно, то о шістнадцятій годині можеш рушати додому. А завтра чекатиму на тебе о дев'ятій. І ще, ось тобі ключ від кабінета - тепер це буде твоє робоче місце, отже відразу можеш приходити прямо сюди - завершив Андрій та поспіхом покинув кабінет.

Дівчина ще кілька хвилин вдивлялася йому в слід, а потім все ж таки змусила себе повернутися до роботи.

Під час вивчення справи дівчину мучили тяжкі думки: 

До кого на зустріч поїхав чоловік її серця? Невже до неї? А може до клієнтів? Або до батьків чи родичів?

Ця думка крутилася в її голові знову і знову, від чого серце щеміло ще більше. Так минув робочий день, який швидко та радісно проходив, коли поруч був її коханий. І так довго тягнувся, коли його не було біля неї. Рівно о шістнадцятій Соломія почала збиратися додому. Зачинивши свій новий та світлий кабінет, дівчина вийшла на вулицю. Її важкі та водночас приємні думки обірвала подружка Маринка, яка запрошувала Соломію "пробігтися" магазинами, бо там зараз діють шалені знижки. Трохи повагаючись, Соломія все-таки вирішила піти з подругою розвіятися, а заодно і обновити гардероб - пара нових суконь не буде зайвою, та й улюблена сумка уже виглядає так, ніби її цілий день волочили по асфальту.

Дівчата більше двох годин ходили модними бутіками та крамницями. Хоч вони трохи й стомилися, але були дуже задоволені своїм новим вбранням та аксесуарами. Завершивши покупки дівчата по дорозі додому зайшли в піцерію, щоб побалувати себе улюбленою піцою з томатним соком.

Соломка, я з таким ульотним хлопцем познайомилася! - почала вихвалятися задоволена Марина - він такий кльовий, галантний. А ще в нього така крутезна машина - повний фарш. - радісно продовжувала лепетати подружка.

В де ви з ним познайомилися - з непідробленою цікавістю запитала Соломія.

В нічному клубі в який ти, до речі, навідріз відмовляєшся іти. Все чекаєш на принця, який ніяк не знайде дорогу до твого балкона. А може інша принцеса перехопила його по дорозі? - почала хохотати Маринка. - Поки ти чекаєш - інші діють. Годинничок то тікає, а ми не молодіємо. Так що думай, подружко, - підвела підсумок Маринка відкушуючи шматочок гарячої, соковитої піцци.

Наступний день видався Соломії не таким напруженим, а відсутність Андрія Петровича на робочому місці давала дівчині змогу продуктивно працювати. Її не відволікали тяжкі думки, не збивав з пантелику його мелодійний голос, не заважали бездонні та такі бажані очі. Завершивши всі справи, які дівчині видала Галочка, Соломія зі спокійною душею поїхала додому. Мами ще з роботи не було - це й не дивно, адже вона часто засиджувалася до пізнього вечора на роботі. 

Соломія приготувала на вечерю свій улюблений борщ та з'їла його з превеликим апетитом, чого за нею давно не спостерігалося.

Другий тиждень практики минув так само швидко, як і попередній. За купою справ та зустрічей з клієнтами, Соломія не помітила як швидко сплинув виділений на проходження практики час.