Зустріч з минулим

Одного сонячного  ранку Соломія йшла на роботу. Легкий вітерець пестив змарніле від безсонних ночей обличчя, вдосконалене товстим шаром брендової тоналки. Волосся зрадливо плуталося, не залишаючи ранковій укладці жодного шансу.

В голові крутилося одне питання:

Як можна було загубити ключі від машини? Може вони випали з сумки? Можливо, десь залишила? Яка уже різниця, на роботу таки спізнилася!

Хтозна, скільки б дівчина ще себе подумки картала, якби не раптово блимнувший червоний сигнал на світлофорі. І вона посередині пішохідного переходу.

От халепа, ну в мене все як завжди - думала дівчина прискорюючи крок. - Ще й ці нові лабутени зі своєю шпилькою. Пропали б вони прорадом…

Думки дівчини різко обірвав ріжучий вуха звук гальм.

Куди пишеш посеред дороги? Що, взагалі страх втратила? Через таких як ти, порядні люди за грати потрапляють - обурювався водій через відкрите вікно чорного джипа.

Соломія застигла, пару кроків не дійшовши до тротуару. Ноги зрадливо оніміли, а серце шалено закалатало. Ледве ступаючи вперед, молода жінка крадькома поглянула на водія. Так, це був він. Той, хто зовсім нещодавно телефонував їй вдень і вночі. Той, хто мчав через усе місто до неї, коли вона не відповідала на дзвінки, бо була в душі. Той, хто називав її сенсом свого життя, найближчою в світі, коханою, рідненькою- сьогодні її просто не впізнав. Він говорив холодним, як лід голосом і дивився на неї, як на навіжену тьоту, якій набридло життя.

Поряд з чоловіком в машині Соломія похапцем побачила жіночий силует. Білявка з невиразними рисами обличчя та зухвалим поглядом. Таких беруть заміж для народження дітей, випічки пирогів та збереження домашнього затишку. 

Так, це мабуть вона. Його дружина, матір його дітей. Та, з ким він проживе решту свого життя в горі й радості. Та, про існування якої закохана по вуха Соломія, дізналася місяць тому. І втратила все: себе, його, сенс і смак життя. 

Чому не впізнав? Не кохав? Розлюбив? Завадили мої темні окуляри?

А серце зрадливо калатало в грудях, ватяні ноги, ще й безглузді шпильки заважали їй рухатися вперед. А пам'ять знову й знову відтворювала його портрет, переживаючи мить неочікуваної зустрічі.

Як жити далі? Як можна без нього жити далі? Навіщо? Для чого мені таке, зомбоване життя?