Глава 5

- Дякую, що так швидко приїхала, сказала Наталка.
Марина по голосу зрозуміла, що настрій в дочки препоганий. 
- Чого так рано пішла? 
— Компанія не сподобалася, - нехотя кинула Наталка. – Батько ще не їде додому?
- Батько відповідальний за гарний настрій іноземних гостей, він повинен бути з ними.
— Ти залишила його самого?
— Чому самого? Там повно людей. 
Вони сиділи вдвох на задньому сидінні службового авто. Марина тільки зараз помітила, що в доньки червоні очі. 
- Що сталося? Ти збиралася гуляти до ранку. Ви посварилися з Кариною?
Всі ці вечірки нудні. Музика – відстій. Я гадала всі наші будуть, а Катька запросила якихось своїх друзів – відморозків. 
Гарний у вас вийшов випускний. Нічого не скажеш.
Ти теж ніби з похорону повернулася.
Марина не відповіла. Водій зупинився біля під'їзду. Вони вийшли з машини. Наталя й досі сердилася на коханого, але матері не хотіла говорити, як він повівся. Знов вона почне своє «А я тобі казала. Він тобі не пара»...
Я заварю чаю. Ти поки перевдягнися, — Марина втомлено провела рукою по обличчю.
Наталка слухняно пішла до ванної. Коли повернулася   на кухню, на столі в же стояв запашний чай в її уюбленій рожевій чашці з єдинорогом. На тарілці з квіточками лежала булка, розрізана навпіл і намазана маслом. Зверху Марина присипала її ягодами лохини.
Сідай. Чай потрібно пити гарячим.
Наталка залізла з ногами на м'який стілець і з насолодою відсьорбнула солодкий напій.  Вона, як і Марина, пила чай з медом. Теплий вітерець з відчиненого вікна роздуває легкі фіранки. Наталя взяла з тарілки булку і відкусила шматочок. Кілька ягід скотилися і впали на білу скатертину. Наталка скосила очі на матір, в очікуванні нотацій про необхідність їсти охайно, але, на диво, мати мовчала. Наталці страшенно подобалося отак сидіти з мамою на кухні в тиші, коли вона не розпитує про навчання і не намагається переконати Наталю, що Вовчик їй не пара. Вони взагалі рідко говорили на відверті дівчачі теми. 
Кілька разів Наталка намагалася завести розмову про Вовчика. Переконати матір, що він не поганий. Просто треба ближче з ним познайомитися. Правда хлопець теж пручався і знаходив відмовки, щоб не йти до Наталки додому. Навіть зупиняв свого байка біля сусіднього будинку, щоб раптово не перетнутися з Наталчиними батьками. 
- Знаєш, я телефонувала йому. Просила відвезти додому.Чому він не приїхав по мене? - Наталя колупала булку і говорила ніби сама до себе.
- Значить мав важливіші справи, — зітхнула Марина.
- Що може бути важливіше за кохану дівчину, яка потребує допомоги?
- Правильно ти сказала:"кохану". Роби висновки. 
Звідки така нелюбов до нього? Мати нервувала, говорила якісь дурниці про вік. Врешті Наталка покинула спроби примирити мати з хлопцем. Батьки навіть не намагалися зрозуміти її.
Іноді їй здавалося, що їхня родина – це люди, які мешкають під одним дахом, їздять разом на відпочинок, іноді вечеряють разом. Але Наталку не покидала думка, що вони давно вже не одне ціле. Кожен зайнятий своїми проблемами. Коли, наприклад, вони востаннє говорили, що люблять одне одного?
    Наталка довго крутилася в ліжку, намагаючись заснути. Їй хотілося вірити, що сон вирішить всі її проблеми. Але варто їй було розхвилюватися, як сон пропадав. Вона все згадувала телефону розмову з Вовчиком. Намагалася розгадати, що то була за дівчина, що сміялася біля нього. Вона чітко його почула, хоч Вовчик швидко від'єднався. Наталка розплющила очі і вдивлялася в темряву. Погляд зупинився на книжковій поличці. Дівчина встала, дотягнулася до томика Булгакова. До нього Наталка завжди зверталася, коли хотіла отримати відповідь на питання, яке її хвилювало, а до батьків за відповіддю йти було марно. Наталка ввімкнула настільну лампу, наосліп розгорнула книгу. Сторінка 274. Не дивлячись на рядки, водила пальцем по сторінці. Порахувала до п'яти і розплющила очі. «...що би робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, коли би з неї зникли тіні?»