Глава 6. Небезпечне рішення 

Глава 6. Небезпечне рішення 

Тимур 

На вечір повернувся додому. Відімкнув двері своїм ключем та пройшов у дім. Як завжди роблю, в цей момент згадав тата, який залишив нам цей величезний будинок у спадок. Він був дуже працьовитим і наполегливим чоловіком. З дитинства я мріяв стати схожим на нього. Він вчив мене людяності, мужності, ніколи не нюняти й не жалітися, завжди стояти за себе і поважати дівчат. Проте коли його не стало, я став протилежним тому, яким він мене виховував. Я став бунтарем і злодюгою. Мама була і досі є не в захваті від моєї поведінки, але я нічого не можу вдіяти. Такий я вже є. І мене не змінити.

Пройшов у вітальню і сів на диван. Треба йти спати, але абсолютно не хочеться. За останній рік я сплю по дві-три години в день і мені цього з головою вистачає. Ночами я беру участь у перегонах, але вони бувають лише раз на місяць. В інші дні я ганяю на мотоциклі по місту, тренуючись та розвиваючи свої здібності. 

Інколи зі мною катається Саня, але це рідко буває, оскільки він навчається в університеті на програміста. Йому ще рік залишився навчання, а потім він збирається влаштуватися на роботу за спеціальністю у відому й перспективну компанію. 

Я ж не маю таких перспектив, оскільки плата за навчання космічна, а в мене таких коштів немає. Я хотів би не зраджувати своїм дитячим мріям і таки закінчити механо-будівельний коледж, але навіть туди потрібні гроші, а на безкоштовні місця я не годжусь через брак знань та шкільних балів. 

Крізь мої думки я почув як клацнули двері кімнати на другому поверсі. Здається, мама вийшла.

– Тіме, це ти? – почувся її тихий і мелодійний голос.

– Так, мам, – відповів і піднявся на ноги. – А чому ти встала?

– О, синку, я вже так втомилася лежати.

– Мамо, треба! – суворим тоном мовив. 

– Тіме, я сходжу до вбиральні та повернуся в ліжко. Домовилися?

– Я побачу.

Коли мама вийшла з вітальні, я знову сів на диван. Треба йти в душ і вкладатися спати, але чомусь абсолютно не має бажання. В голові сидить купа думок, яким я не можу дати ради. Де знайти гроші для маминого лікування? Як виграти в наступному турнірі з перегонів? Як обійти Джо першим? Що з тією дівчиною, яку я сьогодні зачепив на дорозі? Чи минула в неї біль у коліні? Її очі чомусь зачепили мене. Купа… просто роєм думки кружляють у моїй голові, не віддаючи мене в світ Морфея.

– Синку, ти голодний? – навіть не помітив як мама сперлася на одвірок дверей і дивиться на мене вже добру хвилину.

– Ні. Дякую, але я не хочу їсти. 

– Я сьогодні приготувала твоє улюблене овочеве рагу.

– Гаразд. Його скуштую, – всміхаюся маминій турботі.

Я піднявся з дивану й підійшов до матері. Помітив її сумні, хворі очі й миттю підхопився до неї.

– В тебе щось болить? – взяв її руки в свої, підтримуючи.

– Ні-ні, все добре, – бачу по очам, що обманює.

– Мам, навіщо ти сьогодні стояла біля плити? Хіба не розумієш, що в твоєму стані потрібно більше відпочивати?

– Синку, я вже не можу лежати. Коли ходжу, голова сильно болить, а коли лежу – спина. Мені потрібно більше рухатися, аби не відчувати пекучий біль. Я вже думала, щоб спробувати влаштуватися на роботу… – тихо мовила, поглядаючи на мене.

– Але ж тобі не можна! І тебе звільнити з попередньої роботи через стан здоров'я.

– Так, я розумію. Але можна знайти таку роботу, яка вимагатиме менше відповідальності…

– Ні! 

– Але в нас уже гроші закінчуються, – опустила вона голову вниз і важко зітхнула. – Ми продали машину… Що нам ще доведеться продати, аби прожити ще хоч кілька місяців?

– Я щось придумаю. Спробую знайти роботу. Буду працювати і вдень, і вночі, аби ти тільки швидше стала на ноги.

– Синку мій… – вона обійняла мене міцно, притулившись обличчям до грудей. – Моя опора, мій захист, моя надія…

Я слухав, але не міг цього чути. Таке враження, наче вона прощалася зі мною. Ми обоє знали, що її хвороба невиліковна, але мовчали та намагалися не говорити про це. 

– Ходімо, я проведу тебе до спальні. 

Я взяв матір під руку та допоміг їй дістатися до спальні та ліжка. Вкрив її ковдрою та кілька хвилин посидів біля неї.

– А чому я не чула як ти під'їхав мотоциклом до будинку? 

Ну от. Знав же, що питань мені не уникнути. Зараз почне ще кричати на мене своїм втомленим голосом та говорити про те, чому я такий безвідповідальний гультій. 

– Я прийшов додому пішки, – відповідаю спокійним тоном.

– Чому? Невже розбив мотоцикл? – схвильовано запитала.

– Мамо, все добре. Так, розбив, але все не так плачевно. Гадав, буде гірше, але я майже все відремонтував. Завтра ще з Саньком будемо ремонтувати і за кілька днів буде, як новенький. 

– Ох, Тіме… – зітхнула вона та взялася за голову.