23 розділ

Досить відчутний сум за незнайомця мене не покидає, але бажання розділити з ним таке горе сильнішає.  Та насправді усередині смикає від усвідомлення того, що я нагадую йому про неї. У голові лізуть дурні здогадки, змушуючи моє серце ще більше калатати від нерозуміння.

Можливо, він справді бачить у мені тільки її? Можливо, я лише спосіб, щоб приглушити його біль, будучи копією померлої дівчини та втілюючи у собі її риси, особливості?

Але це тільки схожість, і нічого більшого. Всі ж люди дещо схожі, але кожен особливий по - своєму. Ні. Дашо, перестань себе накручувати. Все не так, як ти думаєш.

Декілька годин. Залишилося декілька лічених годин, щоб поставити крапку у нашій історії. Звичайно я б мала радіти, бути на сьомому небі від щастя. Але чомусь серце говорить геть не те. Зовсім не те…

- Сьогодні хороша погода, - раптом каже незнайомець, піднімаючись із землі.

- Згодна. Якби ще поплавати… - кажу я скоріш для себе, скидаючи з джинсів залишки піску.

- То в чому проблема? – наводить на мене свої очі, дивно усміхаючись.

- Не зрозуміла, – зацікавлено схиляю голову убік.

 Мій погляд детально вивчає його обличчя, намагаючись зрозуміти, що він каже. Але як я вже згадувала, зрозуміти цього хлопця дещо неосяжне для мене бажання.

Раптом я легко здригаюся від досить відчутного дотику води на своїх ногах. Очі опускаються униз, і через кілька хвилин це знову повторюється. Приємні краплі води на моїй шкірі викликають усередині нову хвилю незрозумілих, але таких приємних емоцій.

-Що ти робиш? – усміхнено запитую я, кидаючи на нього свої сяючі очі.

Так. Чомусь тепер мені хочеться усміхатися і знову забути хто ми. Забути все, що сталося між нами неприємне. Забути про найголовніше: нашу останню зустріч.

З того дня, як я його зустріла, моє життя набуло зовсім невідомих барв. Частіше за все, я плакала, благала, щоб він відпустив, щоб не дратував своєю нахабною поведінкою. Але були і митті, коли мені хотілося просто бути з ним. Щоб десь заховатися наодинці, заново вивчаючи його, та відкривати себе справжню. Хоча, мабуть, я завжди була з ним справжня. Кожні слова, образливі чи приємні, які були в його адресу, були цілком впевненими. Кожен крок, який підштовхував до нього, був таким бажаним, хоча десь глибоко в душі я прекрасно усвідомлювала, що це неправильно. Боже, скільки всього було між нами…

- Що ж… Якщо сьогодні наш останній день, то хай він буде особливим, - каже він.

Я широко розкриваю рота, уважно вслухаючись у його слова.

- Особливим? - здивовано перепитую я.

Я бачу, як його губи здригаються у невеликій усмішці, а карі очі зосереджено вдивляються в моє схвильоване обличчя.

- Так, - впевнено каже він.

- Ти ж хотів, щоб все залишилося забутим. Чи щось змінилося? - нагадую його ж слова.

- Усе, що було до - тепер неважливо.

- А що важливо? - пошепки звертаюся до нього, глибоко вивчаючи його загадкові очі.

- Давай просто віддатися цьому дню сповна. Хай хоча б він нагадує нам про щось хороше та прекрасне, - відхиляється від відповіді, змушуючи мій розум страждати від незрозумілості. Я не збагну, що саме він хоче. Махаю головою убік в передчутті його наступних слів, які прояснять мені його бажання.

- І що ти пропонуєш? - дещо лагідно звертаюся до хлопця.

- Я вже все сказав, - все ще тримає інтригу.

Я продовжую непорушно стояти на місці, але дивне хвилювання у грудях одразу ж хапає, зауважуючи як хлопець починає на мене наступати. Що ж він задумав? Ця інтрига тримає у невідомості, та водночас у передчутті чогось незвичайного.

Раптом я ахаю, як тільки незнайомець схиляється додолу, обіймаючи сильними руками мої ноги. Хлопець вправно підіймає мене на руки, продовжуючи оточувати мене своїм пронизливим поглядом. Ці темні очі, в яких я щоразу тону. Ці пухкі та звабливі губи, які так жадібно відчувають мої вуста навіть на відстані. І цей незнайомець, який з першого дня заплутав мої думки.

Моя права долоня свідомо обіймає його шию, а інша лягає на накачані груди. Не хочеться пручатися або думати про якісь заборони. Хочеться тільки одного: прожити цей незабутній день, запам’ятавши його прекрасними спогадами з таким уже мені близьким незнайомцем.

-Ти… Що ти робиш? – ледь чутно звертаюсь до нього, відчуваючи невеличку сором’язливість.

Його пальці міцно та водночас ніжно торкаються моєї спини, змушуючи моє серце все більше калатати. Кожен його дотик викликає якесь дивне бажання бути поруч з ним. Бути поряд, насолоджуватися ним, постійно ловлячи на собі погляд його карих очей. Господи, я загубилась. Загубилась у ньому, втративши будь-яку ниточку себе.

-Виконую твоє бажання, - усміхнено пояснює він, наводячи погляд на море.

- Навіть не думай, - заперечливо хитаю головою, розуміючи, що хлопець хоче зробити.

Раптом до горла підкрадається величезний сміх, і я ледве стискаю губи, щоб не вибухнути. Ми як ті закохані підлітки, дивимось один на одного, поринаючи у погляди один одного. Не віриться, що це знову я.

-Твої щічки, - каже він, не відриваючи погляду від моїх очей.

- Щось не так – схвильовано запитую я.

- Та ні, все так, -задоволено заспокоює мене.

Але я прекрасно розумію, про що він каже. Мабуть від ніяковості моє обличчя досить почервоніло. Розгублено опускаю очі вниз, вдало концентруючи увагу на його прекрасному тілі. Тільки тепер бачу, який він привабливий. Кожна частинка його тіла заманює, притягує до втрати свідомості… Кожне слово, яке долинає з його вуст дарує насолоду для моїх вух. Кожен вчинок цього безстрашного хлопця запевнює мене, що я у безпеці, і боятися нема чого.

-Ну що ж, ходімо, - його слова змушують таки підняти свої очі.

Незнайомець несе мене на руках до моря, зупиняється, обережно опускаючи мене на гарячий пісок. Морські блакитні хвилі огортають наші стопи, і тут починається щось неймовірне.

Я здригаюся від кожної нової порції морських крапель на моїй шкірі, якими мене вкриває незнайомець. Він схиляється, торкаючись долонями води, після чого залишаючи на мені мокрі сліди. Він робить це раз, потім ще, і ще… Обличчя хоче посміхатися, в очах з’являються вогники, а душа починає співати від митті радості та сміху.