15 розділ

Мій погляд проходиться кімнатою, яку зняв незнайомець. Знову величезне ліжко, але найбільше, що вражає - це розкидані пелюстки червоних троянд по кожному сантиметру ліжка. Від невеликого шоку та несподіванки переводжу свій погляд на незнайомця, який склавши руки на грудях, блукає моїм обличчям. 

- Ти знущаєшся? Що це за цирк з трояндами? 

-  Ти ж хотіла відпочити, ось ліжко. Я не розумію, в чому знову проблема, - відриває свої темні очі від мене і починає твердо говорити.

- Послухай. Якщо ти... - не встигаю договорити, як раптом він мене перериває: 

- Стоп. Як тобі таке дурне лізе в голову? Хіба я схожий на збочинця, чи що? Не хвилюйся, я памятаю про свою обіцянку і не збираюся цим легковажити - з невдоволеним обличчям каже він, і розвернувшись в іншу сторону, заходить у ванну кімнату. 

Тепер мені вже нічого незрозуміло. Боже, може я й справді надто сильно накручую себе. Можливо, він не така вже й погана людина. Як же соромно, що мені спало таке на думку.

Вкотре замислююсь, який же він для мене загадковий, навіть таємничий. Всі ж хлопці  майже однакові, і він не виняток. Але є щось у ньому таке дивне та незрозуміле, особливо цей погляд. Декілька секунд тому, коли він рішуче говорив про свою чесність, я вперше за весь період нашого знайомства помітила страх в його очах. Відчуття страху, яке він так відчайдушно намагається приховати. 

Так, без жодних сумнівів, він сильний. Моментами мені здається, що небезпека - це інша сторона його життя. Але страх, який я побачила в його очах, не дає мені спокою. Що його так турбує? Яка сила страху змогла заволодіти такою сильною людиною, яка з першого погляду дає зрозуміти, що нічого не боїться? 

Це якесь божевілля. Чому я ним переймаюся, якщо його так ненавиджу? Чи може я помиляюся, і моя ненависть перетворюється в щось інше? Щось більш хороше і тепле...

Він досі приймає ванну, бо це чути з шуму води, який лине з ванної кімнати. У кімнаті так спекотно, до біса задушливо. Боюся навіть подумати, коли її востаннє провітрювали. Відчуваю, як нудота підбирається до горла, і це так неприємно відчувати. Підходжу відчинити вікно, щоб вдихнути бодай маленький ковток свіжого повітря. Але, як виявляється, для цих застарілих вікон мої сили можна сховати. Я все ще сподіваюсь відчинити вікно, але все марно. Раптом, не зчулося, як лякаюче сяйво блискавки у вікні змушує мене заплющити очі, а страшний звук грому так і пробивається у вуха. 

Швидко сідаю скраєчку ліжка, роблю глибокий вдих, намагаючимь не панікувати. Таких моментів боюся найбільше. Буває: цілу ніч можу просидіти, і ні на секунду не закрию ока, поки не вщухне гроза. 

- Що з тобою? - перелякано запитує незнайомець, зачинивши  за собою двері ванної кімнати. Мої долоні прикладені до грудей, а дихання нестримно важке.

- Все добре, - мій голос тремтить від страху. Повільно підймаюсь з ліжка, прямуючи до ванної кімнати. Він дивиться на мене, хоче зрозуміти, що відбувається, але я опускаю погляд униз, уникаючи незнайомця.

Підходжу до дверей ванної кімнати, але цей хлопець миттєво схоплює мою руку, і своїм зацікавленим поглядом ніби хоче детально вивчити моє обличчя.

- Ти що робиш? - від здивування запитую я.

- Точно все добре? Бо твоє перелякане обличчя дає підстави думати, що щось трапилося, - турботливом голосом промовляє він.

- Нічого не трапилося. Я просто втомлена, от і все, - брешу йому. Ну, а що? Навіщо йому знати подробиці? Гадаю, йому нецікаво чути про мої страхи, і взагалі, про мене.

Теплий душ зробив свою справу і тепер мені набагато краще. Зараз відкинуся на тепле і комфортне ліжко, постараюся заснути, а ранком... А ранком все закінчиться.

Виходжу з ванної кімнати із рушником на голові, бо волосся досить вологе. Я хотіла скористатися феном, але виявляється, тут шухляди порожні. Бачу, як він вмостився у невеличкому кріслі, на підлозі лежить пляшка вина мабуть, а в лівій руці він тримає склянку з алкоголем. У мене ніби мову відібрало. Він дивиться у вікно, очі пронизані легким паром переживання, яке він так старанно ховає. Правою рукою задумливо гладить чоло і просто мовчить. Що це з ним? Вперше бачу його таким. Цей погляд знову змушує мене замислитись щодо нього. Про те, яким він є насправді. Здається, цей погляд кардинально змінив моє відношення щодо незнайомця. Здається, ненависть, яку я відчуваю до нього, потроху починає зникати. І я... Я хочу побачити його. Справжнього його...

- Про що задумався? - намагаюся розпочати розмову. 

У відповідь я нічого не чую, тому що його погляд досі зосереджений на вікні, з якого долинає звук сильного дощу.

- Ей, ти чуєш мене? - продовжую я.

- Що? Ти щось сказала? - нарешті наводить на мне свої очі.

- Тебе щось турбує? - сама не розумію, як це кажу. Відчуття, ніби всередині щось підштовхує до цієї розмови.

- З чого ти взяла? - впевнено відповідає він. - Хіба ти не збиралася спати? - його слова звучать як ледь відчутний наказ.

- Зараз. Але ти де ночуватимеш? - питаю його.

- Не хвилюйся, я не збираюся змушувати тебе спати зі мною. Взагалі, ти вже лігай, а я посплю у кріслі, - говорить, але голос тремтить, а очі ніби покриті болем і хвилюванням.

- Якщо ти хочеш чимось поділитися, то я залюбки вислухаю, - сама не розумію, що зі мною тепер відбувається. Це справді я? Мені просто так хочеться його підтримати. Хочеться просто побути поруч.

- Думаю, нам не варто обговорювати особисте. Ти ж сама сказала, що ми ніхто один одному. Взагалі, чого ти до мене причепилася? - його голос ледь підвищується, і я розумію, що достатньо. Я перейшла межу, і це зовсім неправильно.

- Вибач, що порушила твій спокій. Але, не смій говорити зі мною в такому тоні. Зрозумів? - роздратована прямую до ліжка, розуміючи вкотре, яка я дурепа. Але годі думати про нього.