Це лише сон?

Ліс все не закінчувався і дівчина продовжувала йти по своїй імітованій карті. Коліна здрадницько тремтіли, в горлі стояв ком, але Хелен продовжувала маршрут. За декілька секунд була нова зупинка «Пекельна ненависть». Дівчина опинилась знову у будинку відьми, який в той момент був ще достатньо привітним. Вона побачила Єлену, яка вишивала. За мить до будинку зайшла заплакана Шеріл. 

— Подруго, як же мені важко, — пригнічено сказала дівчина.

— Я розумію, я все дуже добре розумію...— налякано відповіла Єлена.

Шеріл сіла на лаву та штовхнула рукою подушку, з-під неї випала маленька скляночка. Дівчина взяла її в руки та заціпеніла. 

— Це ти! Це все ти!!! Ти кохала його, а він тебе ні! І ти вирішила вбити його! 

Шеріл підійшла до Єлени та почала трясти за плечі та бити по лиці.

— Ні, ні, клянусь, я не винна! Це все мама! Вона мені це дала! Я просила в неї приворотне зілля, та в поспіху вона дала мені не ту склянку! Пробач, я не винна! — ридала донька відьми.

— Ти за це ще поплатишся... — сказала Шеріл і пішла геть.

І ось Хелен знову в лісі. «Ось що буває, коли хочеш отримати кохання того, кому ти непотрібна, буду мати на увазі», подумала та ледь посміхнулась дівчина. До розгадки всієї історії залишилось ще зовсім трохи, та от ліс зник зовсім. Хелен опинилась на галявині, навколо якої були гострі шпиці скель. Посередині був величезний стесаний камінь, ніби для жертвоприношення. Нова зупинка Шеріл — «Примарне прощення». Навколо все вмить засніжило, але Хелен холодно зовсім не було. Вона глянула на аркуш і там з‘явився напис «31 грудня 1841 року, все стане на свої місця». Страх паралізував дівчину і вона непорушно спостерігала за тим, що відбувається. Шеріл та Єлена стояли поряд, але друга була на колінах і боляче ридала. Дівчина непомітно підставила колбу біля Єлени, що сльози з її щік капали прямо в неї.

— Пробач мене, пробач...кохання затуманило мені розум, пробач, благаю.

— Все нормально, моя Єлено, все нормально...я більше не ображаюсь, чесно, — і взяла колбу в руки, — достатньо.

— Щ-що це? Що ти робиш?

— Моя Єлено, я справді більше на тебе не ображаюсь. Але все ж, ти мені повинна допомогти.

— Все що завгодно!

— Ось саме тут...під цією плитою...похований мій коханий Робін...а ти, ти, — вона ткнула пальцем в груди Єлені, — ти допоможеш мені його повернути!

— Я щось нічого не розумію, — перелякано сказала дівчина.

Та Шеріл вже ніби її не чула. Вона декілька хвилин дивилась на місяць, а потім повернулась до Єлени. З невідомою силою вона схопила її та кинула на плиту. Витягнула кришталеву голку з рукояткою в вигляді троянди і зі словами «Це все через тебе!» всадила її прямо в серце Єлені. Кров вмить заповнила кришталь, а Єлена лежала з відкритими від жаху очима. «Ось як вона її вбила...» панічно подумала Хелен. Шеріл з задоволенням зняла з голки рукоятку та вилила кров в колбу зі слізьми. Місяць почав міняти колір з білого світла на рожеве.  В цей момент аркуш, який весь час вказував Хелен дорогу, запалав та зник. 

— Отже, я вже практично на місці.

Шеріл взяла колбу, щось над нею прошепотіла та перелила рідину в чашу, таку ж коштовну, як ключ, який знайшла Хелен на кладовищі.

Піднісши чашу вгору до місяця, вона почала промовляти заклинання...Хелен тремтячими руками відкрила аркуш з заклинанням, яке взяла у хатині... «Віддаю тобі кров, сльози та буття, поверни, дуже прошу, кохання та життя, поверни душу в холодне тіло, нехай ця жертва закінчить діло». 

— Я взяла те що треба, — засміялась дівчина, хоч сміх її в цей момент був дуже недоречним.

Шеріл розлила рідину з чаші по тілі Єлени та впала на коліна. Місяць став криваво-червоним, від чого сніг теж отримав таке забарвлення і здавалось, що все навколо в крові. Землю почало трясти, вітер дув з неймовірною швидкістю, але...світло місяця осяяло Шеріл та ніби неймовірної сили ударом влучило в неї та повалило на землю, дівчина несамовито закричала та вмить замовкла. І відразу все стало звичним. Хелен дуже акуратно підійшла до страшного місця і глянула на Шеріл. Її очі були червоні від крові, руки посиніли і на них чітко було видно кожну вену, а найстрашніше...прямо з її серця почала проступати, мов з землі навесні, величезна чорна троянда, покрита шипами. Хелен дивилася на Шеріл, і їй було дуже шкода дівчину. Її так захопило бажання помсти та повернення коханого, що вона не розрахувала свої сили. Шеріл свято вірила, що зможе провести обряд правильно, але вона зовсім не врахувала те, що в новорічну ніч магія значно сильніша. Хелен підійшла до тіла Шеріл і підняла зі землі коштовну чашу.  Дівчина перелякано взяла її в руки та почала виливати вміст з колби, яку взяла в будинку відьми, в неї. Робила вона це максимально акуратно, щоб жодна крапелька не вилилась на землю. Хелен сіла на коліна та поставила чашу на холодний сніг. Вона витягнула листок, в якому було те ж заклинання, що і в Шеріл. Дівчина налякано прошепотіла ті страшенні рядки і випила всю рідину з чаші, не залишаючи ні краплі. Раптом місяць засвітив яскравим світлом і дівчина почула чийсь глибокий подих. Вона повернула голову і побачила, що Єлена ожила і почала важко віддихуватися. Хелен зрозуміла, що змогла врятувати дівчину, але ж чому тоді вона не прокидається? Чому Хелен ще досі перебуває в цьому сні? Дівчина різко встала на ноги і стривожено почала схлипувати від усвідомлення того, що може застрягнути тут навіки. Єлена тим часом повільно піднялася і з жахом подивилася на Хелен, і це не дивно, адже дівчата були подібні, як дві краплі води. Тіло Шеріл, натомість, зникло, але чорна троянда, що проросла з її серця, тепер була поруч з гробом Робіна.

— Хто ти?— здивовано спитала Єлена і подивилася на дівчину.

— Я і сама не знаю,— відповіла Хелен,— Це лише сон, з якого я не можу ніяк повернутися.

— Але для чого ж тоді ти з'явилась тут?— нахмурилась Єлена.

— Щоб врятувати тебе,— сказала Хелен,— Я б мала вже прокинутись, але чомусь нічого не відбувається.