Смерть за кохання

Дівчина стривожено ходила по дерев'яній підлозі, і кожен її крок відгукувався гучним скрипом. Хелен не могла зрозуміти, чому Шеріл обрала жертвою саме свою подругу. І чому ж тоді вони обоє померли? Вона намотувала круги по кімнаті та намагалася продумати свій наступний хід. Але їй нічого не вдавалося, тому вона вирішила поритися в цій хатинці.

— Тут точно щось має бути,— прошепотіла вона, коли відкрила верхню шухляду великого дерев'яного столу.

Дівчині було лячно знаходитися в будинку відьми, але це було єдиним шансом повернутися в реальність. Вона з грохотом відкривала кожні дверцята, але всюди її чекало одне розчарування. Різні трави, незрозумілі заклинання і нічого... Нічого, що могло б їй допомогти. Хелен підійшла до великої тумби зі скляними дверцятами. На поличках було дуже багато колб з різними рідинами. Мороз пройшовся по шкірі, коли дівчина помітила велику скляну банку з вмістом червоного кольору. Хелен вирішила не торкатися тих рідин, а тому швидко розвернулася.

— Почекай,— заговорив її Голос,— Ти добре подумала?

— Що ти хочеш від мене?— сердито крикнула дівчина,— Чому ти не можеш просто сказати, що я повинна зробити, щоб повернутися?

— Тому що ти сама маєш здогадатися! Я лише даю тобі підказки, які ти повинна зрозуміти.

— І яка підказка того разу?— роздратовано спитала Хелен і закотила очі.

— Ти повинна знайти три речі. Перше: «те, що ллється та палає, до життя знов повертає!». Друге: «як слова ці промовляють, то навіть мертві оживають!».

— А третє?— налякано спитала Хелен.

— «Тобі, щоб чашу ту знайти, треба спершу стежку віднайти. Дорогу лиш вона покаже та шлях додому тобі підкаже».

— Що ти маєш на увазі?— перепитала дівчина.

— Шукай — і знайдеш!— сказав наостанок Голос,— На цьому моя місія закінчена.

— Почекай, як же я без тебе?— крикнула Хелен, але їй ніхто не відповів.

Дівчина прокручувала в голові ті дивні речення і, здається, зрозуміла, про які три речі говорив голос. Вона почала шукати в тих скляних посудинах хоч якусь підказку і намагалася не розбити їх. На кожній колбі було написано призначення тої, чи іншої рідини. Хелен перебирала в руках скляну тару і намагалася зрозуміти, що з цього потрібне саме їй. Раптом дівчина помітила яскраво-червону рідину, на якій було написано: «До життя повертає».

Хелен одразу ж згадала слова Голосу і взяла цю колбу. Вона поставила її на стіл і почала шукати в книгах необхідне заклинання. Після довгих годин пошуків їй все ж вдалося знайти, як їй тоді здавалося, потрібні рядки. Та чи дійсно це те заклинання? Дівчина не знала.

Третю річ Хелен шукала найдовше, бо навіть не могла зрозуміти, що це має бути. Її погляд повернувся до щоденника, який стояв на великій дерев'яній лаві. Дівчина схопила його і почала гортати сторінки. Всюди були зазначені записи відьми, а потім— Шеріл. Хелен відкрила останню сторінку і завмерла. Перед нею було зображено якийсь шлях. Вона почала розглядати листок, але нічого не розуміла. На ньому не було жодного напису, а лише ледь помітні лінії.

— Щось тут не так!— пробурмотіла дівчина і почала оглядатися в пошуках незрозуміло чого.

На вулиці був повний місяць, і його світло відбивалося з невеличкого вікна. Такого яскравого місяця Хелен ще ніколи не бачила, і це не могло не лякати її. Дівчина затамувавши подих, повільно підійшла до вікна і підставила щоденник на місячне світло. Страх охопив свідомість Хелен, коли вона помітила, що на сторінці почали з'являтися надписи та зображення, а сам щоденник з чорного перетворився на яскравочервоний. Вона дивилася на цю карту і, прихопивши листок зі заклинанням та колбу з рідиною, вийшла з хатини. Вже на вулиці дівчина помітила невеличкий мішечок і склала необхідні речі в нього.

Дівчина повинна була зробити чотири зупинки, а п'ятою була «Чаша каяття». Хелен подивилася на надпис в самісінькому верху карти, і одразу ж страх пробрав дівчину до кісток: «Історія Шеріл». Вона зрозуміла, що їй доведеться пройти той шлях, яким йшла Шеріл і на кожній зупинці вона буде дізнаватися моторошні  та важливі моменти з її життя.

Хелен подивилася в ту сторону, з якої яскраво світив місяць. Жах охопив дівчину, але вона зібралася з силами і зробила перший крок. Вона думала, що все жахливе вже позаду, але Хелен дуже сильно помилялася.

Вона йшла грунтовою стежкою, яка вела дівчину в темний та страшний ліс. Її босі ноги вже були такими збитими, що дівчина навіть не могла відчувати болі. Тиша... Суцільна тиша і жодного шелесту, хрусту чи легкого повіювання вітру. Кожен її крок вимальовувався на карті червоною лінією та показував її шлях. Ще трішки і вона опиниться на першій зупинці. Карта показувала, що дівчина вже на місці, але ліс не закінчувався. Раптом всі дерева магічним чином зникли, а вона опинилася на галявині, покритій повністю зеленою травою. Недалеко бігала неймовірно красива дівчина, а біля неї статний юнак. Вона була така  щаслива і усмішка не зникала з її обличчя.

— Робіне, біжи за мною!— кричала дівчина.

— Шеріл, закрий очі,— приємним голосом мовив хлопець, а дівчина зробила так, як він сказав.

Хлопець зірвав невелику польову ромашку та швидко поцілував дівчину в губи. Вона одразу ж відкрила очі та засоромлено подивилася на нього.

— Я кохаю тебе, Шеріл!— з усмішкою сказав хлопець.

— Я тебе теж,— зізналась дівчина та густо почервоніла.

Хелен повернула голову і помітила неподалік ще одну постать. Це була Єлена і вона сердито спостерігала за цим всім. В її очах була не лише злість, але і страшенна заздрість. Здається, що Робін був їй небайдужий...

Хелен отямилася знову в темному лісі та подивилася на надпис на перші зупинці: «Заздрість та ревнощі». Дівчина зрозуміла, що з кожним кроком все ближче до розгадки.

Через деякий час вона опинилася на наступній зупинці «Біль та розлука». Тепер Хелен отямилась в кімнаті молодого хлопця, який лежав на ліжку та здригався від чергових конвульсій. Біля нього плакала Шеріл та міцно тримала його за руку.