Розділ Х

Швидко стемніло. Здавалося, що уся природа нарешті завмерла, поринувши у глибокий сон. Лише монотонний скрекіт польових цвіркунів, що повилазили зі своїх підземних осель подивитися на світ божий, свідчив про те, що життя триває. Ці заспокійливі, мелодійні звуки створювала атмосферу затишку, душевної рівноваги, умиротворення та цілковитої безпеки.

Угорі спалахнули перші зірки, спочатку тьмяні, невиразні, але чим дужче темрява сковувала вечірнє небо, тим більше їх ставало, і тим яскравішими вони здавалися. Кессі була зворушена дійством, що поволі розгорталося перед її очима, ніби невідомий майстер, взявши чарівні пензлі, сів малювати картину, з кожним плавним рухом відточуючи свою майстерність. Його талановита рука, виводячи досконалі візерунки, перетворювала монотонне чорне полотно у грандіозну картину мерехтливого зоряного шедевру.

Серед мільярдів зірок, що миготіли на небі, помітно вирізнялися п’ять, які утворювали фігуру, схожу на латинську літеру «W».

– Дивіться, он ваше сузір’я, – зауважив Енді.

Немов розбуджена гуркотом громовиць, Кессі здригнулася, її серце застукотіло так сильно, наче хотіло вискочити назовні. Вона насторожено глянула на Енді, але він не повертав голови, продовжуючи уважно дивитися вгору.

– Що ви маєте на увазі? – обережно спитала вона, вдаючи, що не второпала у чому справа.

– Сузір’я, що носить ваше ім’я, Кассіопея, – спокійно пояснив він.

– Де? – занепокоїлась вона.

– Он там, – показав Енді. – Спробуйте провести на небі уявну лінію, яка проходитиме через «ківш» Великої Ведмедиці, потім через Полярну зорю і далі. Тоді вона приведе до найяскравішої зірки цього сузір’я.

– Так, бачу, – зітхнула Кессі. – Яке воно гарне!

Зацарювала тиша. Схоже, на них обох однаково подіяли п’янкі запахи літнього вечора, співи цвіркунів у лугових травах та тихий шепіт далеких зірок. Вони ніби занурились у стан нірвани, який у багатьох культурах ототожнюється зі спокоєм, звільненням від тілесних та моральних страждань, блаженним станом відчуженості від усього земного, свободою життєвого вибору. Або вони просто відчули спорідненість власних стомлених душ. Як кажуть, якщо з людиною цікаво розмовляти, то настільки й затишно з нею мовчати.

Крім іншого, Кессі належало звикнути до усього нового. Хоча вона майже змирилася з тим, що з нею сталося, невідома туга досі ятрила душу, гризла її зсередини, намагаючись знайти привід, щоб покинути своє самотнє лігвище і вирватися на волю. Вона сумувала за рідною домівкою, можливо, уперше в житті так боляче переживала розлуку з близькими. І лише здоровий глузд, усвідомлення цілковитої незворотності подій змушували її взяти себе в руки. Зрештою, щоразу, відправляючись у нову небезпечну експедицію, Кессі розуміла, що це міг бути квиток в один кінець.

Не встигла вона призвичаїтись до непроглядної темряви і сповна насолодитися вивченням зоряної мапи, як на неї очікувало нове видовище. Декілька щільних чорних хмар, що досі сповивали західний край неба, почали розсіюватися, пропускаючи поперед себе дивовижне сяйво. Щомиті воно ставало дедалі яскравішим. Згодом Кессі побачила велетенське небесне тіло майже правильної округлої форми, що почало поглинати цю темряву і, здавалося, було вкрай розпеченим та пашіло жаром. Коли ж мідно-червоний місяць остаточно показався у всій своїй красі, навколишня імла трохи порідшала, поступившись місцем м’якому світлу, по землі поповзли довгі тіні, а зірки замайоріли справжнім сріблом.

Струменів теплий липневий вечір, який повільно поступався цариці Ночі. Енді крадькома спостерігав за Кессі, погляд якої блукав від одного сузір’я до іншого, і намагався збагнути, про що, власне, вона зараз думає.

– Вам, мабуть, складно пристосуватися до нових обставин? – між іншим спитав він.

– До яких саме? – уточнила вона, не відриваючи очей від небесного склепіння над головою.

– До іншої місцевості, клімату, тваринного та рослинного світу, зрештою, до людей, – пояснив своє запитання Енді.

– Я швидко звикаю і пристосовуюсь. Наче прісноводна риба, що потрапила з однієї водойми до іншої, аби лише вода була не солоною, – відповіла Кессі.

– Я одразу помітив, що ви з інших країв. Але добре знаєте нашу мову. Звідки?

– Вивчила… Нещодавно. На жаль, на Землі не існує єдиної універсальної мови.

– Чому ви сказали «на жаль»?

– Бо кожна мова по-своєму оригінальна та чарівна і, звичайно, має право на існування, у кожної з них власна історія, давнє коріння. Однак саме це позбавляє людей можливості вільного спілкування і розуміння один одного. А вивчити усі мови важкувато, – пояснила вона.

– Важкувато? – вигукнув Енді. – Це просто неможливо!

– Ну, так, неможливо… – мляво і неохоче погодилась Кессі.

Не знаючи, що й казати, йому тільки й лишалося, що почухати потилицю. Якщо вона має такі незвичні судження і прогресивні думки, то і життя її повинно бути цікавим і насиченим. Йому так кортіло розпитати її про все, але він досі вагався.

– А звідки ви родом? Розкажете? – обережно почав він.

– Може… згодом, – ухилилась вона від прямої відповіді.

– Не довіряєте незнайомцям? – пожартував Енді.