Розділ 27

                                                                          Розділ 27 

Яна з острахом дивилася на чоловіка в дверному прорізі. Його обличчя з нерівною, бугристою шкірою здавалося знайомим, але вона не знала, хто це. Гримайло теж був спантеличений його появою. 

— Сергію, це ти? Ох, налякав! — ніби й дружньо, але в той же час натягнуто вигукнув він. Очі Дениса нервово забігали.  

Чоловік між тим повільно переступив через поріг, уважно роздивляючись навколо. Він підійшов до столу, взяв двома пальцями шматок ковбаси та закинув його до рота. Дівчина на два кроки відступила назад, до болю стиснувши ножиці у руці. 

— Це хто? — Сергій кивнув у її бік головою. 

— М-моя однокласниця, — відповів Гримайло. 

— Здрастуйте, — для чогось сказала Яна і відразу про це пожалкувала. 

— Навіщо ти її сюди привіз? — запитав чоловік, відкушуючи шматок сиру. — Це не місце для побачень. Ти що, в селі хату не міг знайти для своїх любовних справ? 

Дівчина відкрила рота, аби заперечити і донести, що нічого такого її з Денисом не пов'язує, але вчасно зупинилася і вирішила не встрявати у розмову. У цій ситуації кращим рішенням було не дратувати цього суб'єкта. 

— Я не знав, що ви приїдете, — винувато відповів Гримайло. 

— Ми, поміж іншим, товар привезли, — Сергій вже вправно розбирав в'ялену рибину. — А ти де тинявся? За дівками бігав? Виводь її звідси скоріше, щоб ніхто не бачив. Але нехай тільки спробує десь обмовитися... Думаю, ти второпав. 

— Я зрозумів, — кивнув Денис, але не встиг нічого зробити, бо заскрипіли вхідні двері, і до кімнати зайшов ще один молодий чоловік. Його лису голову прикривала засмальцьована бейсболка, а світла футболка була забризкана свіжою кров'ю. Погляд чоловіка відразу впав на перелякану Яну. 

— О, а це що за пташка до нас залетіла? — Він помітив Гримайла і запитав: — Це ти, Дениску, такий скарб відкопав? 

— Е-е, це моя однокласниця, — зам'явся той, очевидно, побоюючись лисого. 

— О, медсестричка? Як цікаво, — засміявся чоловік в бейсболці, і від цього сміху у Яни волосся стало дибки. Він підходив все ближче, і дівчині по справжньому стало лячно. 

— Не чіпай її, Гришко, — якось тихо та невпевнено сказав Денис, ухопивши його за руку. Той висмикнув передпліччя з пальців Гримайла та відштовхнув хлопця. 

— А що ти думав, все задоволення тобі? Ділитися треба з друзями, — насмішкувато сказав Гриша. Сергій же в цей час байдуже поїдав рибу, відкривши на додачу пляшку пива. 

Лисий зробив новий крок в напрямку Яни. Дівчина верескнула і блискавично кинулася до входу, який, очевидно, вів до суміжної кімнати. Вона, задихаючись від страху, на повному адреналіні, швидко, наскільки могла, зачинила двері, струснувши з них хмару пилу. Тремтячими руками Яна накинула залізний гачок. Через секунду в двері послідував сильно удар, мабуть, ногою. Вона оглянулася в пошуках порятунку, і почула, як хтось зовсім поряд вигукнув її ім'я. Нажахана дівчина, бліда, як стіна, побачила за розбитим вікном того, кого й не сподівалася — Андрія. 

— Яно! Сюди! — крикнув він, розбиваючи саперною лопаткою залишки скла у віконній рам та розчищаючи його уламки. 

У двері послідував новий удар, по той бік дверного прорізу щось нерозбірливо кричали. Дівчина вилізла на підвіконня, а Андрій підхопив її під руки та витягнув на вулицю. 

— Йти можеш? — прокричав він, стиснувши її тонкі плечі дрижачими пальцями. 

Яна кивнула головою. Хлопець взяв її за руку, підхопив лопату і потягнув дівчину за собою через бур'яни та зарості бузини до автомобіля вже протоптаним шляхом. Цей шалений біг тривав хвилин три-чотири, але здався цілою вічністю. Гілки шкрябали обличчя, кропива колола незахищені одягом частини тіла, ноги плуталися у високій траві. Нарешті вони добігли до прихованого в гущавині «Форду» і заскочили до його салону. Дівчина просто задихалася від швидкого руху та пережитого переляку, рвучко хапаючи повітря. Андрій неслухняними від хвилювання руками намагався завести автомобіль. Час ніби застиг. Десь вдалині почулися приглушені крики, що тільки посилили відчуття небезпеки. Нарешті мотор завівся, і хлопець скермував машину на дорогу. 

— Ти в порядку? — крикнув Андрій до Яни.  

— Більш-менш, — відповіла вона. 

— Тікаємо звідси! Вони скотокради! Якраз напевне сцупили худобину — чи корову, чи бичка, не знаю точно... А ми для них небажані свідки. 

— Правда?... — при згадці про Гришку в закривавленій футболці дівчину ледь не знудило. 

— Так! — хлопець на всю тиснув на газ. «Форд» нещадно трясло на вибоїнах. В місці, де дорога робила вигин, труснуло особливо сильно. Яна ухопилася за поруччя дверцят автомобіля. Потім вона обернулася назад і ледь не обімліла, помітивши на обрії білу пляму, що не зникала, не губилася вдалині, як інші примітні об'єкти вздовж дороги. Натомість вона трималася на певній відстані, а може навіть потроху наближалася. 

— За нами їдуть? — схвильовано спитала дівчина. 

— Ти вже помітила? Їдуть, — відповів Андрій.  

Він тихо вилаявся про себе, коли почав помічати, що з автомобілем щось не так. Як завжди, у критичний момент техніка почала здавати  На звичайній швидкості старий розхитаний «Форд» ще тримався, але до прискорення та хитавиці був зовсім не готовий. Усередині машини щось почало стукотіти, стрілка температури різко поповзла вгору, а з-під капота раз по раз почали вириватися струмені білої пари.