Розділ 19

                                                                            Розділ 19
Десь близько десятої найближчі родичі Марини та Юрка зібралися на сніданок. Андрій сидів коло молодого, їв вчорашній холодець і поглядав на Яну. Вона здавалася легкою і безтурботною, про щось шепотілася з Мариною і часто сміялася. Її вчорашня скутість трохи розвіялися. Андрієві подобалося бачити дівчину такою — безпосередньою та життєрадісною. Йому самому було складно себе стримувати. Думки про те, що Яна погодилася на його пропозицію, постійно прокручувалися в голові і  не давали ні на чому зосередитися.

На другу годину почали сходитися гості. Такий пізній час обрали, щоб жінки встигли подоїти корів та привести себе до ладу. Оскільки «живу» музику замовляли тільки на перший день весілля, то хлопцям довелося довго вовтузитися, щоб налагодити великі, неодноразово пошкоджені мишами, колонки. Вони інколи рипіли, але загалом звучання було стерпним. А на додачу запросили баяніста діда Микиту. На його баяні не вистачало декілька кнопок, але місцевого музику це зовсім не бентежило. 

На вході до двору Марини гостей вже зустрічали «цигани» — здоровенний волохатий дядько в сукні нареченої, маленька жіночка в костюмі жениха, яка нагадувала Чарлі Чапліна, «прибиральниця» зі шваброю, «циганка з віялом» та кілька персонажів, які взагалі незрозуміло кого пародіювали. Вони чіплялися до кожного гостя, а тих, хто запізнився, змушували цілувати сковороду та обмазували сажею.

Після частування розпочався справжній гармидер. Родичі катали молодих на лавці, підкидали вгору, вигукували всілякі непристойні жарти. Потім взялися за батьків. Матерям навісили на шиї намиста з цибулі, а батькам — з огірків. Потім їх посадили у воза і покотили вулицею, прямуючи до ковбані, яка не висихала навіть в сонячну погоду. Все дійство супроводжувалося диким вереском і криками. Матір Марини втекла з воза і побігла в городи. За нею погналися кілька чоловік, але безрезультатно. Один з переслідувачів, будучи напідпитку, перечепився і покотився з гірки прямісінько до сусідської купи гною. Батьків Юрка та батька Марини таки спихнули з воза в калюжу.

Коли з батьками було покінчено, гості переключилися на старшого неодруженого брата Юрка. Його загнали під балію та лупцювали по цій ємності палицями, змушуючи його пошвидше знайти жінку. Маринина мати повернулася в двір, її помітили й жінка знову кинулася тікати через бугри та кропиву. За нею погналися з тачкою, та на півдорозі в тачки відвалилося коліщатко, і затія провалилася.

Яна спостерігала за цією виставою з-за рогу будинку. Андрій тихо підійшов позаду й сказав на вухо:

— Заховалася?

Дівчина злегка сіпнулася від несподіванки.

— Від цього божевілля треба триматися подалі! Не знаю як кому, але мені школа батьків. Люди готували таке застілля, скільки сил і грошей вклали, щоб їх у багні викупали?

— Матір молодої не здається! — усміхнувся хлопець.

— То вони забули, що тьотя Катя в молодості легкою атлетикою займалася! Не на ту напали! — відповіла Яна.

Андрій поклав руки їй на плечі, і вони ще деякий час стояли і споглядали на видовище. В якийсь момент йому здалося, що в спину його пронизаа чийсь гострий погляд. Хлопець озирнувся в різні боки і нікого не помітив. Потім їх з Яною погукали, але неприємне відчуття — ніби на шкіру потрапила липка павутина — ще деякий час залишалося.

Після другого застілля Андрій, Юрко, його брат, до сих пір оглушений, та ще кілька хлопців стояли на задньому дворі і розмовляли. Територія була незагороджена з боку городів. Вони помітили, як по стежці до них хтось наближається нетвердою ходою. Андрій впізнав Гримайла. «Яка ще нелегка його принесла?» — промайнула думка. — Що він тут забув?»

Тим часом Денис простягнув руку всім, крім Андрія.

— Ну як весілля? Вітаю, вітаю! — він поплескав Юрка по плечу. — Все, вже не відпустиш Марину гуляти? Хоч не забувай, хто вас на машині до клубу катав!... Всіх катав... І Марину... І Янку Колодяжну...

Андрій переглянувся з Юрком. Що Гримайло верзе? Тим часом Денис продовжував:

— Все менше і менше вільних дівчат зостається у Вербівці! Тепер Колодяжна без Марини зосталася, буду її саму як принцесу катати...

Андрій напружився та зробив крок до Гримайла. Той демонстративно поклав руки до кишень і ніби свідомо дразнився:

— Ану гукніть вашу дружку, я її спитаю...

Міцна Андрієва рука лягла на передпліччя Дениса:

— Іди но сюди...

Хлопець відтяг Гримайла вбік і різко запитав:

— Ти це зараз навмисно?

— Що навмисно? — оскалився той.

— Не роби вигляд, що нічого не розумієш! Що ти там про Яну плів?

— А те, що чув! — криво посміхнувся Денис. Від нього добряче несло алкоголем. — Я Янку на машині катав, і маю на неї плани. Тож не крутися навколо неї, не задурюй голову своєю тріскотнею.

— Здається, ти або береги поплутав, або не на цій планеті приземлився. Запізнився ти трохи зі своїми планами. Залиш дівчину в спокої і чвалай звідси. Зрозумів? — прошипів Андрій.

Гримайло замахнувся на хлопця, цілячи тому в обличчя. Та Андрій встиг відхилитися і відштовхнути Дениса. Той заточився, швидко підвівся і спробував нанести таранний удар головою опоненту в живіт. Андрій знову відхилився і відіпхнув Гримайла. Будучи нетверезим, той впав на землю, обернувся і процідив крізь зуби: