Розділ 17

                                             Розділ 17
    Після того, як наречених благословили батьки, вся строката юрба нарешті дісталася до столів, що ломилися від холодцю, голубців, тушеної картоплі з м'ясом, салатів з майонезом та алкогольних напоїв. Спочатку всі активно їли, а потім залунали перші тости й побажання. Увесь «шалаш» гудів як розворушений вулик  Стукіт тарілок, гамір, окремі вигуки зливалися в єдиний гул.

    Яна трохи заспокоїлася. Андрія, який сидів за Юрком, їй не було видно. Все нібито йшло добре. Люди навколо здавалися веселими і привітними. Батьки молодят проходжувалися поміж столами, стежачи за тим, чи всього вистачає. Кухарки у фартухах раз по раз доносили нові тарілки. Дівчина не любила алкоголь, але подумала, що сьогодні їй не завадить трохи випити для хоробрості. Всеодно на таких гуляннях завжди знайдуться настирливі люди, які будуть всіляко змушувати це зробити. Тому Яна просила, аби наливали хоча б трохи, щоб швидко не вдарило в голову. Їй ще до кінця дня на ногах треба витримати.

    Але коли розпочалися танці, Андрій опинився поряд. Він здавався бадьорим та говірким. «Головне, не зиркати на нього часто, — думала Яна. — А почервоніла я, бо трохи випила. Так що ніхто нічого не помітить». 

    Перший танець молодят промайнув швидко. Марина накульгувала, бо банально натерла ноги новими черевиками. Дівчата пішли в хату, де Яна наклеїла пластир на пошкоджені місця. Тепер молода хоча б могла танцювати. 

    Коли танці були в самому розпалі, Яну хтось покликав біля воріт. Це виявився брат Женька. Він привіз коробку з весільним подарунком, яку дівчина в поспіху необачно забула вдома.

    — Дякую тобі. Оце був би сором, якби почали дарувати подарунки, а я його не маю, — сказала Яна. 

    В нагороду Женьці вона випросила для нього на кухні хліба з котлетами та смажену рибу.

    Танці завершилися, почалося друге застілля. Гості дарували подарунки, і кожного змушували випити повну чарку. До другого блоку танців Яна вже трохи сп'яніла. Вона наче й не здивувалася, що Андрій підійшов до неї, коли заграла повільна мелодія. Він не запрошував, просто взяв за руку, і дівчина пішла за ним. Вони повільно кружляли серед інших пар. Дівчина насторожено дивилася на людей і перевела подих, зрозумівши, що на них ніхто не звертає уваги.

    — Тебе складно впіймати для танцю, — сказав Андрій, і його тепле дихання торкнулося її вуха.

    — Та що ти! По-моєму, це вже стає звичкою! — розсміялися вона. Яні вмить дуже закортіло покласти голову на його плече, приховане офіційним чорним піджаком, але вона не наважилися. Все ж таки навколо люди.

    — Якщо так, то це хороша звичка, — погодився хлопець.

    — Безсумнівно, — вона ствердно труснула головою.

    Чи то увага Яни розсіялася, чи то трапилися спритні гості, але у Марини таки вкрали взуття. Молода заверещала на весь двір. Врешті-решт в якості викупу довелося Андрію пити з того злосчасного черевика. 

    За третім столом більше розмовляли, ніж їли. Старші жінки на іншому краю «шалаша» затягнули тужливу пісню. Яна сиділа між Мариною та її старшою сестрою Ольгою. Сестра, яка вже добряче захмеліла, завела розмову про особливості сімейного життя. Дівчата реготали так, що аж животи боліли.

    — Ти чого добиваєшся? Щоб я зараз з весілля втекла? А не могла мене раніше попередити? — сміялася Марина, витираючи сльози. — Хоча ні, я свого Юрасика не покину.

    Вона приникла до новоспеченого чоловіка, взявши його під руку. Це помітили якісь не вміру гучні гості та почали горланити: «Гірко! Гірко!». «Шалаш» дружно підхопив клич. Довелося Марині з Юрком вкотре підніматися та цілуватися. Молода гучно сіла назад на лаву.

    — Слухайте, та вже й піднабридло оце їхнє «гірко». Я Юрка, звичайно, люблю, але кожен раз вставати, коли гостям це в голову стрілить, вибачте, втомилася.

    Тим часом якийсь нетверезий дядько на весь намет загорланив:

    — А що ж це дружба з дружкою принишкли? Сидять тихенько, ніхто їх не чіпає... Гірко дружбі з дружкою!

    Його заклик підхопили інші голоси.

    — Егей, молоді такі, чого соромитися!

    — Гірко! Гірко! Гірко!

    Яна прикрила очі долонею. Ну от, згадали таки! А все так добре йшло, наскільки добре, що вона повірила, що всі забудуть про цей звичай. Серце закалатало, що навіжене, коли дівчина побачила, як Андрій вже пробирався мимо Юрка до неї.

    — Давай, подруго! — підштовхнула її Марина і підняла великий палець вгору. Яна підвелася, зробила крок уперед. Ноги здавалися чужими, а час неначе уповільнився.

    — Скажи їм що небудь! Є ж якісь приповідки! — обізвалася вона до Андрія.

    — Не спрацює. Глянь на цей розлючений натовп, — відповів він. — Та я й не хочу втрачати таку можливість.

    — Що? — дівчина кілька разів моргнула. — Але ж нас дивиться все село!

    — Не звертай на них уваги. Вони всі п'яні, назавтра все забудуть...

    Очі Андрія шалено блиснули. Він нахилився, прикривши Яну від чужих очей і охопивши рукою її шию. Його губи вмить знайшли її напіврокрозкриті вуста. Гул голосів залишився десь за межею свідомості. Залишилася тільки ця мить і Андрій, який цілував її обережно, так, неначе коштував на смак якусь нову, незвідану страву. Коли він нарешті відхилився, Яна, не піднімаючи очей, швидко, наскільки дозволяв стіл, шмигнула на своє місце.
Весілля продовжувалося до пізнього вечора. Та воно вже сприймалося інакше: не дійством, за яким цікаво спостерігати, а фоновим шумом для внутрішнього діалогу.