Розділ 16

                                                                      Розділ 16
Вечір п'ятниці Яна провела разом з Мариною. Вся родина подруги, її найближчі родичі, а також близькі родичі нареченого кинули останні сили на підготовку  до весілля. До десятої години вечора облаштовували «шалаш» — хитку дерев'яну конструкцію, яка за лічені дні зросла на задвірках двору Марини. Коли всередині його прикрасили килимами, то вийшло доволі затишно. Дівчата застеляли столи клейонкою, надували та кріпили повітряні кульки, розвішували рушники та ще якийсь дрібний паперовий декор. На кухні в цей час царював повний хаос. З десяток жінок смажили котлети, начиняли голубці, запікали налисники, нарізали салати, пекли торти. Миски з холодцем заполонили увесь кухонний стіл, а також столи в коридорі та на веранді. Дванадцятилітрові каструлі з компотами чоловіки відтягнули до погреба. На завтрашній ранок кухаркам теж залишилося чимало роботи.
Після «шалаша» дівчата ще навели лад у вітальні, де наречена завтра буде чекати гостей. Втомлена Яна поїхала додому на велосипеді, коли вже ніч оповила землю приємною прохолодою, а Чумацький Шлях мальовничо білів у темному небі над селом. Як не дивно, вдома ще не спали. Дівчина швидко вмилася, помила ноги і гайнула в ліжко, аби не змусили щось іще робити.
Ранній підйом дався їй нелегко. Але Яна дуже хвилювалася. Вона бувала на весіллях раніше, але в якості старшої дружки вперше. Хотілося не підвести Марину, максимально допомогти подрузі та ніде не осоромитися. Вдома знали, що Яна на дві випаде зі звичного життя, тому надали їй індульгенцію від домашніх справ. Хоча Наталка, як завжди, залишилася невдоволеною.
Дівчина викотила велосипеда, радіючи, що погода зранку була хорошою, а отже весіл не повинне бути зіпсованим. Біля паркану вона побачила Свєту, яка стояла і диміла цигаркою. На другий день своєї появи в дворі Колодяжних вона зізналася, що ніяка вона не вагітна і взагалі все неаірно зрозуміла. Та Сашко зі своєю дівчиною вже окупували літню кухню, і прогнати їх звідти ніхто не міг. Мати лаялася, що в свою ж кухню зайти не може. «Невістка» ж або десь цілий день пропадала, або зачинялася в приміщенні, ні з ким не віталася та не говорила. Побачивши Яну, вона відвернулася, ніби не помітила її. Дівчина закотила очі: «Та кому ти треба», сіла на велосипеда та поїхала до своєї двоюрідної сестри Юлі. Та, хоч і не була професійною перукаркою, зробила Яні доволі пристойну зачіску, а також позичила свою сукню — насичено-синю, з кількома повітряними оборками на спідниці. Чорні босоніжки на підборах дівчина придбала сама на зекономлені гроші ще на початку літа для свого випускного у медичному училищі.
Прибравшись до весілля у Юлі, дівчина поїхала до Марини. Подруга дуже нервувала і гостро реагувала всілякий раз, коли перукарка трохи сильніше, ніж потрібно, смикала за волосся. Коли зачіска та макіяж були готові, Яна допомогла Марині одягнути сукню. Потягнулися довгі хвилини очікування приїзду нареченого. Мати нареченої бігала туди-сюди, все перевіряючи і доскіпуючись.
Знадвору почулися шум, сміх та навіть грюкіт.
— Приїхали! — сказала Яна, виглянувши у вікно і побачивши натовп, який скупчився перед дверима хати. Вона хотіла вийти і приєднатися до обряду викупу нареченої, але Марина її стримала.
— Сиди тут, коло мене. Я надто хвилююся.
Торг тривав хвилин десять. Нарешті двері відчинилися, і першим до кімнати увірвався рощгублений та розчервонілий Юрко. А за ним зайшов Андрій Коваленко. Наступні гості злилися в одну суцільну юрбу. Яна закліпала очима. Що... він... тут робить? Випадково чи не випадково, але цей хлопець знову який раз за останні дні трапився на її шляху. І це вже було не смішно. Може, Марина мала рацію зі своїми висновками? Але як це можливо? І як вона сама переживе це весілля, чи зможе приховати ту бурю, яка вирувала на серці?
Марина приколола бутоньєрку на піджак Юрка, волночас як Андрій підійшов до Яни.
— Ти що, свідок? — невпевнено перепитала вона, забувши від розгубленості закрити рота.
— Так, а що? Ти, напевно, когось іншого очікувала побачити? — спокійно відповів він,  навіть не моргнувши.
— Я.. я не думала, що це будеш ти.
— Бачиш, я вмію дивувати.
Яна акуратно прилаштувала бутоньєрку, уникаючи прямо дивитися  в зеленкуваті, пильні очі Андрія.
Затримуватися в хаті вже не було сенсу, тому увесь натовп, потоптавшись по простеленим на підлозі ряднинкам, почав просочуватися на вулицю. Яна підхопила букета квітів, і, мовби нічого не сталося, послідувала за Мариною.
Наречені сіли до сріблястої «Мазди», прикрашеної золотистими кільцями, стрічками та лялькою з виряченими очима на капоті  Свідкам дісталася автівка поскромніше. Крім водія, до неї забралися ще й старша сестра Марини з чоловіком. Яна опинилася затиснута між нею та Андрієм. Вона тримала букет і боялася навіть дихнути. Тисячі думок програвалися в голові: «А як я виглядаю? А чи пахнуть мої парфуми? У мене горять вуха... О, Боже, він так близько... Чи нічого дурного про мене не подумає?! А якщо я зараз цими квітами комусь одяг забрудню?...»
Коваленко тим часом вихопив у дівчини букет:
— Давай я потримаю.
Марина з Юрком вирішили розписуватися аж у райцентрі. Вони думали, що там буде більш урочиста атмосфера. Весільний кортеж доволі швидко дістався до міста. Яна відразу прилаштувалася біля Марини. Але перекинутися кількома словами не вийшло, бо все відбувалося дуже швидко. Як виявилося, наречені ледве не запізнилися на призначений час. Тому вся юрба швидко заполонила прохолодний вестибюль РАГСу, піднялася на другий поверх та заполонила залу, де відбувалися урочисті церемонії. Яна стояла струнко, випрямивши спину, і думала про те, якою поганою актрисою є реєстраторка шлюбів: так м'яко стелила, так вже старалася, стріляла очима, але це виглядало нещиро. Секретарка сільради у Вербівці, Клавдія Михайлівна, і то б справилася краще. Принаймі, це було б правдиво і сердечно.
По завершенню церемонії молодят повезли покладати квіти до пам'ятника, а потім фотографуватися до місцевого парку. Яна червоніла, коли Андрій подавав їй руку на виході з автомобіля і переконувала себе, що через спеку ніхто нічого не помітить. Коли вся юрба рушила через парк у пошуку кращого місця для фотографії та відеозйомки, їй нарешті вдалося переговорити з Мариною.
— Ти як себе почуваєш?
— Та все добре, тільки спекотно стає в цій сукні, — тихо відповіла подруга. — Хотілося пишну сукню, але якби я знала, що так буде, придбала б коротку.
— Як він опинився в ролі свідка? — Яна кивнула в бік Андрія.
— Я ж тобі говорила, що Максим Красюк в останній момент відмовився? Так Юрко хотів Вітька запросити, — вона вказала в бік негарного, щербатого хлопця, який, однак, дуже активно себе поводив. — Але я сказала рішуче «Ні! Щоб він на всіх фото зі своєю фізіономією майорів?». А тоді трапився Андрій. Юра сказав, що він пообіцяв гарний подарунок нам на весілля.
— Дивно все це...
— А я тобі казала? — подруга штовхнула її в бік. — Андрюша ще той махляр. Може, він тут заради тебе? Це твій шанс, не прогав!
— Таке скажеш, — буркнула дівчина. — Та я тепер не знаю, що і думати. На ногу йому наступити боюся...
Свідки фотографувалися з молодятам біля старого фонтану. Потім фотограф зупинив Яну і Андрія для спільної фотографії. Дівчина почувала себе дуже скутою, хлопець же, навпаки, ніби насолоджувався тим, що відбувається.
Нарешті всі порозсаджувалися по автомобілям. Яна заділа Андрія рукою по обличчю, але він виду не подав.
«Спокійно, розслабся. Нічого ще не сталося, та й не станеться. Все буде добре. Тобі ще потрібні сили на залишок дня», — проговорювала вона сама до себе в думках.
Весільний кортеж швидко помчав назад до Верхівки. Попереду ще чекало головне дійство. Дружка ж морально готувалася до нього всю дорогу.