Розділ 14

                                                                            Розділ 14
Після танцю Андрій мав намір хоча б поспілкуватися з Яною, а якщо пощастить, то й провести її додому, але дівчина, подібно Попелюшці, кудись швидко втекла. Він подався до комірчини, в якій старші хлопці грали в настільний теніс, і вже там хтось сказав, що Женька Колодяжний побився з Дімкою Гасюком. На той момент глядачі надворі вже розходилися, Крокодилівна вичитувала ображеного Дімку, а «Нива» Гримайла стартувала на дорозі. Андрій здогадався, що Яна забрала брата та поїхала додому з колишнім однокласником. 

Ситуація, що склалася, йому вкрай не сподобалася. З темних глибин душі несподівано підкралися підступні ревнощі. Думки про Яна і Гримайла проривалися крізь водоверть його щоденних клопотів та турбот: коли був зайнятий на роботі, порався вдома по господарству чи читав книжку перед сном. Андрій дійшов висновку, що він для дівчини є ніби випадковим: випадково зустрілися в автобусі, випадково помінявся з тіткою Ларисою чергою на випас череди, випадково опинився в клубі...

— Якщо так, то створю ще більше випадковостей, які поступово перетворяться на неминучість, — сказав сам до себе хлопець і закрив книжку так гучно, що Ілько аж підскочив на дивані.

Через кілька днів, хвилин за сорок до кінця робочого дня Яни, Андрій зупинив свого «Форда» біля ФАПу. Вибравшись з авто, він помітив, як сіпнулася занавіска на вікні, і набрав самого нахабного вигляду, на який був здатний. Хлопець зайшов до медпункту і прочинив двері до приймальні:

— Привіт, Яно.

Дівчина зосереджено працювала над якимись документами, але йому здалося, що тільки робила вигляд напруженої роботи. Але вона все-таки підняла голову, закліпала очима і сказала:

— П-привіт. Ти у якій справі?

— Збирайся, у тебе сьогодні виклик.

— Виклик? Але ніхто не телефонував...

— Тут таке діло... Треба перевірити мою бабусю Таню. Вона на Хуторі живе. Жаліється, що дуже погано себе почуває, а сюди чи до лікарні їхати навідріз відмовляється. Поміряй їй тиск, подивися, що з нею. Може, хоч тебе послухає та дозволить себе відвезти до лікаря.

— Добре, — дівчина підвелася з-за столу, — але ж...

— Я тебе привезу і відвезу назад, не хвилюйся, — запевнив Андрій, не відриваючи чіпкого погляду від збентеженої медсестри.

— Яно, їдь, вже навряд чи хто прийде! Я зачиню ФАП! — обізвалася з процедурної санітарка Оксана Іванівна.

— Залишаю тоді все на вас, — відповіла Яна, вхопила валізку, з якою відвідувала хворих односельчан та пішла вслід за хлопцем. 

Андрій відчинив їй дверцята автівки, сам сів за кермо. Старенький «Форд» м'яко рушив центральною вулицею села. Він помітив, що дівчина напружена та ніби вдавилася в сидіння.

— Ти чого? Все добре? Розслабся, на права я сам здав, в аварії не потрапляв. 

«Невже Гримайло краще водить? Чи з ним спокійніше?» — промайнула зрадлива думка у голові хлопця.

— Та я ж тобі нічого не говорила. З чого ти взяв, ніби боюся з тобою їздити? — заперечила Яна, вчепившись у свою валізку.

— Мені здалося, наче щось тебе сильно турбує. До речі, розкажи, що у п'ятницю у клубі сталося?

— Ти про Женьку? Та побився трохи, геть мізки не працюють, — Яна замовкла, очевидно їй було неприємно про це говорити.

«Той Женька змалку таким був. Може, вона пригадує той давній випадок і відчуває себе незручно? Треба змінити тему».

— Музику увімкнути?

— Увімкни, якщо хочеш.

Заграла автомагнітола.

— О, це та ж касета, що ми на полі слухали? — зацікавилася дівчина.

— Атож, та ж сама  Тобі нібито зайшла.

Яна начебто трохи скинула напругу, навіть почала підспівувати собі під носа. Вона сьогодні здавалася особливо гарною: великі сині очі блищали, а волосся, трохи розтріпане через прочинене вікно, утворило своєрідний ореол навколо її голови. Андрій крадькома задивлявся на неї, радіючи, що його хитрий план працює.

Автомобіль виїхав з села і покотився між полів.

— Дивися, соняхи вже цвітуть. І всі в один бік дивляться. Яка краса! Знала б, що тут опинюся, взяла з собою фотоапарата, — захоплено сказала дівчина.

— Добре, я відвезу тебе до соняхів. Скажи тільки коли, — зголосився Андрій.

— На вихідних! — зопалу вигукнула дівчина, але потім запнулася. Легкий рум'янець покрив її щоки.

— Як скажеш. Так і зробимо, — спокійно відповів Андрій, хоча серцебиття, яке враз прискорилося, заважало ритмічно дихати.

— Ой, що ти! Не хочу тебе турбувати! Та й на вихідних весілля у Марини. Дружкою буду, — враз знітилися Яна.

— Дружкою будеш? — перепитав хлопець.

— Марина — моя найкраща подруга. Як я можу їй відмовити?

«Он як! Що ж, тоді я теж буду на весіллі», — Андрій посміхнувся до себе, і ця усмішка вийшла якоюсь хижою.

Автомобіль заїхав на Хутір і зупинився перед старенькою на вигляд, але побіленою та охайною хатиною. Хлопець хотів відчинити Яні дверцята, але вона швидко вибралася  з авто сама. Тоді Андрій відімкнув перед нею дерев'яну хвіртку.