Розділ 14

Розділ 14
Після танцю Андрій мав намір хоча б поспілкуватися з Яною, а якщо пощастить, то й провести її додому, але дівчина, подібно Попелюшці, кудись швидко втекла. Він подався до комірчини, в якій старші хлопці грали в настільний теніс, і вже там хтось сказав, що Женька Колодяжний побився з Дімкою Гасюком. На той момент глядачі надворі вже розходилися, Крокодилівна вичитувала ображеного Дімку, а «Нива» Гримайла стартувала на дорозі. Андрій здогадався, що Яна забрала брата та поїхала додому з колишнім однокласником. 
Ситуація, що склалася, йому вкрай не сподобалася. З темних глибин душі несподівано підкралися підступні ревнощі. Думки про Яна і Гримайла проривалися крізь водоверть його щоденних клопотів та турбот: коли був зайнятий на роботі, порався вдома по господарству чи читав книжку перед сном. Андрій дійшов висновку, що він для дівчини є ніби випадковим: випадково зустрілися в автобусі, випадково помінявся з тіткою Ларисою чергою на випас череди, випадково опинився в клубі...
— Якщо так, то створю ще більше випадковостей, які поступово перетворяться на неминучість, — сказав сам до себе хлопець і закрив книжку так гучно, що Ілько аж підскочив на дивані.
Через кілька днів, хвилин за сорок до кінця робочого дня Яни, Андрій зупинив свого «Форда» біля ФАПу. Вибравшись з авто, він помітив, як сіпнулася занавіска на вікні, і набрав самого нахабного вигляду, на який був здатний. Хлопець зайшов до медпункту і прочинив двері до приймальні:
— Привіт, Яно.
Дівчина зосереджено працювала над якимись документами, але йому здалося, що тільки робила вигляд напруженої роботи. Але вона все-таки підняла голову, закліпала очима і сказала:
— П-привіт. Ти у якій справі?
— Збирайся, у тебе сьогодні виклик.
— Виклик? Але ніхто не телефонував...
— Тут таке діло... Треба перевірити мою бабусю Таню. Вона на Хуторі живе. Жаліється, що дуже погано себе почуває, а сюди чи до лікарні їхати навідріз відмовляється. Поміряй їй тиск, подивися, що з нею. Може, хоч тебе послухає та дозволить себе відвезти до лікаря.
— Добре, — дівчина підвелася з-за столу, — але ж...
— Я тебе привезу і відвезу назад, не хвилюйся, — запевнив Андрій, не відриваючи чіпкого погляду від збентеженої медсестри.
— Яно, їдь, вже навряд чи хто прийде! Я зачиню ФАП! — обізвалася з процедурної санітарка Оксана Іванівна.
— Залишаю тоді все на вас, — відповіла Яна, вхопила валізку, з якою відвідувала хворих односельчан та пішла вслід за хлопцем. 
Андрій відчинив їй дверцята автівки, сам сів за кермо. Старенький «Форд» м'яко рушив центральною вулицею села. Він помітив, що дівчина напружена та ніби вдавилася в сидіння.
— Ти чого? Все добре? Розслабся, на права я сам здав, в аварії не потрапляв. 
«Невже Гримайло краще водить? Чи з ним спокійніше?» — промайнула зрадлива думка у голові хлопця.
— Та я ж тобі нічого не говорила. З чого ти взяв, ніби боюся з тобою їздити? — заперечила Яна, вчепившись у свою валізку.
— Мені здалося, наче щось тебе сильно турбує. До речі, розкажи, що у п'ятницю у клубі сталося?
— Ти про Женьку? Та побився трохи, геть мізки не працюють, — Яна замовкла, очевидно їй було неприємно про це говорити.
«Той Женька змалку таким був. Може, вона пригадує той давній випадок і відчуває себе незручно? Треба змінити тему»..
— Музику увімкнути?
— Увімкни, якщо хочеш.
Заграла автомагнітола.
— О, це та ж касета, що ми на полі слухали? — зацікавилася дівчина.
— Атож, та ж сама  Тобі нібито зайшла.
Яна начебто трохи скинула напругу, навіть почала підспівувати собі під носа. Вона сьогодні здавалася особливо гарною: великі сині очі блищали, а волосся, трохи розтріпане через прочинене вікно, утворило своєрідний ореол навколо її голови. Андрій крадькома задивлявся на неї, радіючи, що його хитрий план працює.
Автомобіль виїхав з села і покотився між полів.
— Дивися, соняхи вже цвітуть. І всі в один бік дивляться. Яка краса! Знала б, що тут опинюся, взяла з собою фотоапарата, — захоплено сказала дівчина.
— Добре, я відвезу тебе до соняхів. Скажи тільки коли, — зголосився Андрій.
— На вихідних! — зопалу вигукнула дівчина, але потім запнулася. Легкий рум'янець покрив її щоки.
— Як скажеш. Так і зробимо, — спокійно відповів Андрій, хоча серцебиття, яке враз прискорилося, заважало ритмічно дихати.
— Ой, що ти! Не хочу тебе турбувати! Та й на вихідних весілля у Марини. Дружкою буду, — враз знітилися Яна.
— Дружкою будеш? — перепитав хлопець.
— Марина — моя найкраща подруга. Як я можу їй відмовити?
«Он як! Що ж, тоді я теж буду на весіллі», — Андрій посміхнувся до себе, і ця усмішка вийшла якоюсь хижою.
Автомобіль заїхав на Хутір і зупинився перед старенькою на вигляд, але побіленою та охайною хатиною. Хлопець хотів відчинити Яні дверцята, але вона швидко вибралася  з авто сама. Тоді Андрій відімкнув перед нею дерев'яну хвіртку.
— Ходімо. Не бійся, собачка тут маленька.
Собачка відразу задзяволіла, але Андрій швидко провів дівчину до хати. В приміщенні запахло чимось їстівним та лікарськими травами. Бабуся в квітчастій хустці сиділа у закритій веранді на тапчані. На вигляд їй було близько семидесяти років. 
— О, Андрюша приїхав...
— Бабусю, знайомся, це нова медсестра у Вербівці — Яна. Вона тобі зараз тиск виміряє. Яно, це баба Таня.
— Здрастуйте, — кивнула Яна.
Бабця уважно її роздивилися, а тоді постукала широкою долонею по застеленій рядном лавці.
— Сідай, доцю. Поміряй мені тиск, бо щось зовсім занедужала останнім часом. Ох-ох! — вона заохкала, ухопившись за бік.
— Мабуть, зовсім себе не бережете, — сказала Яна, дістаючи з валізки тонометра.
— Залишу я поки вас, — мовив Андрій. Він подався до господарської прибудови, взяв косу та почав викошувати підрослу траву у дворі бабусі. Час від часу він поглядав на веранду. Бабцю Таню і її гостю було видно у вікні веранди. Хлопець уже викосив все що можна було і підбирався до квітника бабці, але вчасно зупинився. Йому здалося, що минула вже ціла вічність. Тому Андрій зайшов на веранду і застав бабусю та Яну за переглядом сімейного фотоальбому.
— Андрію, бабуся показувала твої дитячі фотографії. Ти був кумедним, нічого не скажеш! — засміялася дівчина.
— Ну навіщо мене так компрометувати! Це ж підстава! — скорчив невдоволену гримасу хлопець.
— А ще бабуся в молодості дружила з моєю бабусею Дашею, матір'ю мого батька. Уявляєш? Вона скільки про цей час пам'ятає! А ще жаліється, що склероз замучив!
— Та куди ж без нього в мої роки! Давайте, перекусити трохи.
— Бабусю, та я не голодна. Я на виклик прийшла взагалі то! — спробувала відпиратися Яна.
— Ти не голодна? В тебе робочий день закінчувався, — звів брови Андрій.
— Я ж не пропоную вам борща з салом. Так, легенький перекус. Шулики та кавуна.
Яна таки обережно присіла за край круглого стола. Шулики виявилися коржами з маком, замоченими в молоці.
— У нас дома таке не готують, на жаль. Але бабуся Даша, здається, пригощала чимось подібним, — сказала дівчина, уминаючи чергового шулика.
Потім пішов кавун. Яна тихенько спитала у бабці, де знаходиться туалет. Поки вона була відсутня, Андрій підморгнув бабусі:
— Дякую, що підіграла мені.
— Завжди будь-ласка. Хороша дівчинка. Не прогав! — хитро прищурилася баба Таня.
— Я знаю.
— Але ж теща там буде дай Боже. Та й після того скандалу вона не заспокоїлася. Справишся?
— Я її зачарую, — посміхнувся Андрій.
— Я знала, що ти жук, хитрий жук, — бабуся потріпала його за вухо. — Привозь Яну почастіше, я наливку з погреба дістану.
— Але ж мені за кермо не можна буде...
— Нічого, тут заночуєте.
— Бабусю, ми не в таких відносинах!
— Поки що не в таких, ти хочеш сказати? Я тебе знаю. Шельмуватий жук!
Яна повернулася, подякувала за гостину, і сказала, що вже час вирушати додому. Незабаром «Форд» м'яко виїхав з Хутора, злегка розхитуючись на розбитій дорозі.
—:У тебе весела бабця. Не настільки хвора, як тобі здалося. Тиск для її віку нормальний, хрипів немає. Їй просто спілкування не вистачає, — зауважила Яна.
— Це ж добре, а то я же хвилюватися почав. Я люблю бабу Таню, — відповів Андрій. — З'їздиш зі мною до неї ще колись? Вона буде рада. Все-таки потрібен контроль тиску.
— Домовилися, — погодилася Яна.
Якби не кермо, хлопець би радісно потер руки. «Чудово, чудово!», — подумав він, намагаючись оминути чергову виямку на дорозі. Андрієві здалося, що час минув надто швидко, коли авто зупинилося біля ФАПу. Він пропонував Яні підкинути її додому, але вона навідріз відмовилася, мотивуючи це тим, що залишила біля медпункту велосипеда. Тоді хлопець майже силоміць втиснув їй в руки коробку шоколадних цукерок.
— Це за те, що оглянула бабусю. Моя подяка.
Додому він їхав задоволеним. Місія вдалася. А наступна шалена ідея вимагала реалізації. І Андрій вже придумав, що буде робити далі.