Розділ 13

                                                                         Розділ 13
Автомобіль кілька разів гучно посигналив за воротами.

— Це вже, мабуть, по тебе твої друзяки приїхали, — невдоволено сказала Наталка, розставляючи посуд на поличці.

— Біжу вже, біжу, — відізвалася Яна, заколюючи волосся перед дзеркалом.

Вона вийшла з хати, гучно грюкнувши дверима. Біля паркану вже стояла «Нива» Гримайла. Денис застиг перед воротами, вклавши руки до кишень новеньких джинсів.

— Привіт, — Яна затрималася, зачиняючи скрипучу хвіртку.

— Твоє місце попереду, — Гримайло відчинив їй двері авто, — позаду у нас парочка сидить.

На задньому сидінні розмістилися Марина з Юрком.

— Все, вільне життя завершилося. Без нього в клуб тепер не можна, — сказала Янина подруга, вказавши на свого нареченого.

— Це щоб тебе перед весіллям не вкрали, — відповів Юрко.

— Та мені то що? — мовила Яна, здвигнувши плечима. — Головне, що Куценчихи немає.

В цей день клуб нарешті відкривали після ремонту. Тому навколо будівлі було людно. Сама дискотека проводилася у фоє клубу. Там вже гриміла музика та миготіли різноколірні лампочки. До підсобного приміщення винесли старенький стіл для настільного тенісу. В цю тісну комірчину набилася купа хлопців, але переважній більшості з них судилося тільки спостерігати за грою інших. Довкола клубу кружляла його завідуюча Крокодилівна і ганяла молодь з алкогольними напоями.

Яна з Мариною зайшли до фоє, а Юрко і Денис залишилися надворі. Гучна музика відразу вдарила по вухах. Подруги побачили знайомих дівчат, з якими добре спілкувалися, і пішли до них. Навколо було багато «малоліток», які постійно шмигали туди-сюди. Яна закотила очі. І куди батьки дивляться? «Напевно, я вже стара на дискотеки ходити», — промайнула в голові невесела думка. Вона не особливо полюбляла таку форму відпочинку, але їй хотілося віддалитися від постійних домашніх сварок і провести час з друзями.

Подруги трохи потанцювали, вийшли на вулицю подихати свіжим повітрям, потім знову повернулися до фоє.

— Дивися, Андрій Коваленко прийшов, — шепнула Яні Марина.

Дівчина подивилася у вказаному напрямі. Всередині щось кольнуло, ноги неначе обм'якли. Що він тут робить? А з іншого боку, чому йому тут не бути? Вхід не заборонений. Та й щось забагато стало цього Андрія у її житті останнім часом.

Коли з колонок залунала повільна мелодія, Марина пішла шукати свого Юрка. Яна хотіла взяти свою джинсівку, що лежала на стільці під стіною, та вийти на вулицю, коли почула за спиною знайомий голос:

— Потанцюємо?

Андрій стояв, злегка усміхнений і простягував руку. Дівчина не вірила своїм очам. Може, він її з кимось переплутав?

— Я... я... надвір збиралася, — пробурмотіла Яна. 

Вервичка підлітків пробігала мимо них. Хтось ненароком штовхнув дівчину в плече, і вона заточилася прямо в бік хлопця. Він сприйняв це як згоду. Руки Андрія лягли на її талію. Діватися було нікуди. Яна на мить зажмурилася, а потім витратила всі сили на те, аби зберегти байдужий або хоча б нейтральний вираз обличчя. Вона акуратно поклала руки на його плечі, але зберегла невелику дистанцію.

— У тебе все добре? — спитав Андрій, схилившись до її вуха, щоб дівчина почула його слова крізь гучну музику.

— Так, так, — закивала Яна. — А що?

— Мені здалося, що ти маєш трохи нездоровий вигляд. 

«Переляканий я маю вигляд, ось що», — подумала дівчина. — Нас зараз бачить вся дискотека». Вона помітила Гримайла, який спостерігав за нею з кутка. «Він же мене тепер дістане своїми тупими жартами. А, будь що буде!».

Завершилася одна пісня, почалася інша, теж повільна. Андрій не відпускав Яну, навпаки, наблизився трохи ближче. Дівчина вже вимкнула підсвідомий режим втечі і здалася. Світ кружляв навколо, вогники мигали в очах. Вони більше не говорили. Та Яна й не знала, що сказати. Вона запам'ятовували кожну мить, бо все, що відбувалося, здавалося якимось нереальним сном, який навряд чи повториться.
Коли повільна узика стихла і далі ввімкнули щось танцювальне, Андрій сказав:

— Дякую...

— Та будь-ласка, — відповіла Яна, опустивши очі і відступивши на кілька кроків.

Хтось смикнув її за плече. Знайома дівчина, років на два молодша, прокричала на вухо:

— Іди, там Женьку твого б'ють.

— Де?

— За клубом.

Яна вхопила свою джинсівку і пішла за дівчиною. Позаду будівлі, в напівтемряві, молодший брат і справді вовтузився з якимось підлітком. Брова у Женьки вже була розсічена, обличчя подряпане. Навколо почали збиратися люди. Хтось побіг позвати Крокодилівну. Дівчина сміливо кинулася до забіяк і ухопила брата за футболку.

— Що ти витворяєш? Зовсім з глузду з'їхав?

Брат рвонувся вперед, одежина ледь не тріснула, а Яна відпустила його.

— Крокодилівна йде! — закричав хтось.

Дівчина скористалася моментом, ухопила Женьку за плечі та поштовхала в тінь дерев. У натовпі вона побачила Гримайла.