Розділ 12

                                                  Розділ 12
Яні було невесело. Після вчорашніх розбірок боліла голова. Коли мати помітила крадіжку на городі, то попрямувала відразу розпитувати сусідів, чи хтось щось бачив. Підозра впала на одну з сусідок — Тоньку Глущиху, яка останніх п'ять років постійно зловживала алкоголем. Наталка побігла до неї розбиратися, її підтримав Сашко, який повернувся з роботи. Мати влаштувала скандал, на який збіглося дивитися пів вулиці, кричала, що викличе міліцію. Тонька не здавалася й волала у відповідь: «Викликай! Ти нічим не докажеш! Сволота чорнорота! А щоб тобі...» Жінки обмінялися куплю прокльонів та й розійшлися. Завершилося це тим, що Яна відпоювала матір валер'янкою та до ночі вислуховувала її скарги на капосну сусідку.
Дівчина задумалася, машинально постукуючи ручкою по зошиту, тому здригнулася від звуку автомобіля, що під'їхав до ФАПу. Глянувши у вікно, вона побачила «Ниву» Гримайла.
— О Боже, знову він!
— Яно, вийди, твій кавалер приїхав! — весело вигукнула санітарка Оксана, відчинивши двері.
— Оксана Іванівно, він мені не кавалер, я його сюди не запрошувала, — запротестувала медсестра. Довелося вийти, аби Денис не пхався до приміщення.
Гримайло був вже біля порогу з пакетом, коли побачив Яну. Вона вийшла до дворика й зупинилася, нахмурившись та поклавши руки до кишень.
— Привіт, Колодяжна! Я до тебе з сюрпризом! — він тріумфально помахав пакетом.
— Ти до мене просто так чи по ділу? — холодно запитала дівчина.
— Ну звісно ж по ділу, — безневинно посміхнувся Денис, знімаючи сонцезахисні окуляри.
— А то тебе вже моїм кавалером вважають, — буркнула вона.
— А ти що, проти? Подивися на мене, — він покрутився навколо своєї осі, — молодий, гарний, працьовитий, гроші заробляю. Одним словом просто персик!
— Припини вже дуркувати, — сказала Яна, але мимоволі її губи розтягнулися в посмішці.
— А якщо серйозно, я тобі риби привіз. Ти не захотіла на рибалку зі мною їхати, поїхав з хлопцями, — Гримайло кивнув головою на автомобіль, і дівчина помітила, що там хтось сидів. — Тому вже скуштуй, не погребуй.
Яна любила рибу. Вчора її дід був на рибалці, але улову привіз мало, і їй майже нічого не дісталося.
— А куди ти пропонуєш мені її подіти? Вона не зіпсується до того часу, поки закінчиться робочий день?
— Не зіпсується. Бери вже, — Денис вклав ручки пакета дівчині в руки. — Ти чула, що у п'ятницю клуб відкривається? Дискотеку обіцяють. Підеш?
— Та піду, мабуть. Якщо Марина буде вільна. Але не буду загадувати наперед. Життя бентежне, розумієш?
— Тоді я в п'ятницю по вас з Мариною заїду. Не забудь.
— Добре, — здалася Яна. — Тільки Куценчиху більше не бери. Вона мене злить.
— Як скажете, пані Колодяжна. Бувай! — Гримайло помахав рукою та повернувся до авто.
Яна зітхнула і пішла з пакетом до медпункту. Що це Денис таким добрим став? У школі вони ледве не билися, говорили одне одному всілякі дурниці. Можливо, тут якась підстава? Дівчина заглянула до пакета. Та ні, риба, насправді свіжа риба. Ну й добре.
Перш ніж поїхати додому, Яна мала об'їздити пів села, аби розклеїти об'яви про лікарів, які повинні були приймати у ФАПі в п'ятницю. Останню об'яву вона розмістила на автобусній зупинці, розташованій біля повороту на Мармизівку. Дівчина сіла на велосипеда і вже кілька разів крутнула педалями, коли побачила, як назустріч їде хтось на мопеді, махає їй і зупиняється. Андрій. 
«Та що ж за день сьогодні такий?» — подумала Яна. Колесо велосипеда викрутилося вбік, і вона ледве встигла дістати ногою до землі  Ще не вистачало перед Андрієм загорнути носом.
— Привіт! На виклик десь їздила? — спитав хлопець.
— Ні, об'яви розклеюю, — вона непевно кивнула у бік зупинки, гарячково думаючи, який зараз має вигляд.
— Добре, що я тебе побачив, — Андрій сперся ліктями на кермо і уважно, злегка примруживши очі, дивився на Яну.
Якась незрозуміла теплова хвиля розпливлася всередині неї. Дівчина міцніше схопилася за велосипеда і спитала:
— Чому? Тобі щось треба?
— Ні, я просто хвилювався, як ти себе почувала після суботи.
— Після суботи? — Яна спочатку нічого не зрозуміла, а потім пригадала. Корови, дорога, крадії, гроза і її несподіваний супутник. — Нормально я себе почувала.
— Ти встигла додому до зливи?
— Встигла. А що?
— Це добре, — діловито захитав головою хлопець. — Ти ж чула новини за корову Мостових?
— Чула краєм вуха, — дівчина здвигнула плечима. — Але я нікому нічого не розповідала. «Ще не вистачало, щоб мати дізналася, що я з тобою череду пасла», — подумала вона.
— Я тоді зайшов до дядька Сашка Мостового, розповів про все, що бачив. На другий день приходила міліція. Я повторив, що помітив білий мікроавтобус. А в нашому та сусідніх селах їх декілька, уявляєш?
— Оце то так! Але той автомобіль був далеко, ми в подробицях його не роздивилися. Та й чи він має відношення до крадіжки корови?
— На Петрівці й справді знайшли базу, яку скотокради облаштували. Та злива позмивала всі сліди. Тому про це можна тільки гадати. Я підозрюю деяких людей, але це тільки мої висновки. Ти ж краще мовчи, мовби нічого й не бачила. У випадку чого всі питання нехай будуть до мене, добре?
— Але ж...
— Яно! Ти нічого не бачила, зрозуміла? — повторив Андрій, постукуючи пальцями по керму мопеда.
— Добре, добре, як скажеш, — відповіла дівчина. Вона задивилася на лінію його брів, на розріз очей, а потім схаменулася. Не можна розглядати Андрія так пильно, інакше він щось запідозрить!
— Сашко в п'ятницю до клубу прийде? Коли вже я його побачу? — несподівано запитав хлопець.
— Та звідки я знаю? Мабуть, знову в Михайлівку гайне, — відповіла Яна.
— А за тобою приглядати не буде?
— Ти знущаєшся? — дівчина аж засміялася. — Я вже доросла, навіщо брату за мною ходити? У нього свої справи є.
— І він за тебе зовсім не хвилюється? — не відставав Андрій.
— Я з Мариною завжди всюди ходжу. І в п'ятницю думаю її витягнути з дому.
— Угу, — хлопець задоволено посміхнувся. — Що ж, хоч привіт йому передай... від старого друга.
— Добре, передам. Я поїхала, — Яна від хвилювання зачепилася ногою за педаль, велосипед колихнувся. З керма з'їхав пакет, і кілька рибин опинилися на траві. Дівчина швидко підібрала їх.
— О, ти рибу везеш додому? Де купила? — поцікавився Андрій.
— Та ніде я не купляла, Гримайло привіз, — Яна нарешті налаштувала велосипеда, махнула рукою і вже на ходу кинула: — Бувай!
Хлопець злегка спохмурнів. Знову той Гримайло: то шоколадки возить, то рибу. Справжній жук.
— Побачимо, побачимо, чим справа закінчиться, — буркнув Андрій і завів мопеда.