Розділ 8

                                                        Розділ 8

    У четвер ввечері Андрій зупинив мопеда біля свого двору. Сонце вже схилилося до горизонту, зафарбовуючи вулицю в м'які багряно-золотаві кольори. Хлопець був втомлений і дуже зголоднів. У дворі він побачив матір, яка крутила коловорот криниці.

    — Мам, нехай Ілько натягає води, — Андрій підхопив повне відро холодної води і поставив його на залізну підставку. — Ти ж ще не долікувалася.

     — Та мені вже краще, нічого не болить. Ілько теж зайнятий. Корів пригнав, напоїв, трави їм кинув... Кабачків понатирав... 

    — Батька немає ще?

    — Немає. Як поїхав ще в обідню пору, то й досі немає. Хоча казав, що незабаром повернеться.

    — А дядько Вітя прийшов? 

    — Так, він ще порається...

     Андрій полегшено видихнув. Господарство було чимале, а батько останнім часом пропадав десь на полях. А так хоч дядько Вітя, сусід років шістдесяти, наймався та допомагав з худобою, особливо з биками. Якщо, звісно, не починав пити...

    — А ти як, синку? Як там на фермі?

    — Працюємо. Ще трохи, і доведемо все до ладу. З понеділка поголів'я будуть потроху завозити. Дядько Петро казав, що бика якогось знаменитого напитав...

    — Ти, мабуть, голодний?

    — Мам, це правильне питання.

    — Ходімо, щось знайдемо тобі поїсти.

    На кухні Тамара дістала з холодильника компот, фруктовий пиріг, каструлю з тушеною картоплею. Вона запалила газову конфорку і поставила грітися картоплю.

    — Ти їздила сьогодні за уколом, не пропустила? Може б, краще я звозив? — запитав Андрій, умостившись за столом.

    — Все добре, сама справлюся. У тебе робота, не хочу тебе відволікати, — відповіла мати, помішуючи страву. — Я ж казала, що вже гарно себе почуваю.

    — Нова медсестра і правда не боляче вколює? — чомусь поцікавився хлопець.

    — Яна? — Тамара дістала чисту тарілку і насипала до неї гарячу, паруючу картоплю. — Так, вона якось швидко, раз — і все готово. Хороша дівчинка.

     «Хороша дівчинка... — промайнуло у нього в голові. — Як влучно відмічено. Тільки вона від мене сахається. Наче я їй щось погане зробив».

    — Мам, дуже смачно... — на голодний шлунок звична страва здалася хлопцеві вершиною кулінарного мистецтва.
     Коли домашні справи було завершено і нарешті став можливим довгоочікуваний відпочинок, спокій в хаті не настав. Ілько влаштувався перед телевізором, Андрій хотів лягти раніше спати, мати ж не заспокоювалася. Батька все ще не було вдома.

    — Та приїде він, приїде. Хіба один раз так затримувався? — намагався заспокоїти її хлопець.

    — Авжеж, ти, як завжди, правий. Йди спати, я ще трохи телевізора подивлюся з Ільком.

    Андрій таки вмостився на ліжку, але заснути не міг. Дратівливий комар дзижчав і нападав, відчуваючи тепло людського тіла. Хлопець накрився ковдрою з головою, але довго витримати так не міг через задуху. Він чув, що мати ще не спала. Андрій піднявся з ліжка, увімкнув світло. На годиннику було опів на дванадцяту. Вийшовши з кімнати, він побачив, що Ілько знову заснув не у своєму ліжку, а на дивані перед телевізором. Мати на кухні капала собі в ложку настій валеріани. Вона здригнулася, побачивши Андрія пору.

    — Давай до дванадцятої почекаємо і поїдемо шукати батька, — сказав хлопець.

    — Просто він говорив, що недовго... І до сих пір немає.

    Обоє мовчали, тільки мірно цокав настінний годинник. Тиша, яка звучала красномовніше за всі слова.

    — Може, він знову в Лідки Гаврилючки? — тихо сказала Тамара.
— Та ні, мам, навіть не думай за це. То було давно... Ти не хвилюйся так, воно того не варте.

     Без п'яти хвилин дванадцять Андрій пішов заводити машину. Тамара вимкнула світло, причинила двері хати та відчинила ворота. Уже в салоні авто вони переглянулися:

    — Куди будемо їхати? — спитала мати. — Може, щось і справді сталося? Може, в нього серце схопило?

    — Зараз розберемося, — відповів хлопець. — Але щось мені підказує...

    Спочатку старенький «Форд» зупинився біля однієї садиби, відомої на всю Вербівку, як «Двір чудес». Господарі торгували самогоном, та й самі були не проти випити зі своїми покупцями. Тут постійно відбувався якийсь рух, п'янки та бійки.

    — Ти думаєш, батько може бути в цій хаті? — Тамара уважно вдивлялася в нічну темряву.

     — Не виключаю, — відповів Андрій. — Але сьогодні тут на диво тихо.

    І дійсно, двір поглинула темрява. Віконниці теж були зачинені. Здавалося, що господарі мирно спали.

    — Добре, поїдемо далі.

    Автомобіль тихо виїхав з Мармизівки через місток та пустир до центру села. Якщо біля «Двору чудес» царювала тиша, то під магазином, який працював до ночі, веселощі були в самому розпалі. Андрій помітив групу чоловіків, що вийшла з магазину та розмістилася в авто — мікроавтобусі. Його хлопець бачив вже кілька разів. У цій компанії він помітив Дениса Гримайла, а також його двоюрідного брата. Ходили чутки, що він мав кримінальне минуле. Інші двоє чоловіків були не вербівськими, а з сусідніх сіл. Одного Андрій взагалі не знав,  про іншого чув, що з ним не можна задиратися, бо буде бити нещадно тим, що під руку потрапить.