Розділ 7

                                                Розділ 7

    У понеділок зранку Яна влаштувала у ФАПі переставляння меблів. Оксана Іванівна побурчала-побурчала, але, діватися нікуди, таки підсобила новій завідувачці. За старою шафою було знайдено кілька сюрпризів: проржавіла залізна мишоловка, деталь від стетоскопу та ключі невідомо від чого. Прийшли й перші відвідувачі: дві бабусі по дорозі з пошти заодно вирішили перевірити тиск. Коли санітарка нарешті провела їх, Яна зайнялася виготовленням нового санбюлетня. Вона трохи вміла малювати: навичка залишилася ще зі школи. Але попрацювати над плакатом не вийшло. Біля ФАПу зупинилася машина. Дівчина виглянув у вікно і побачила Гримайла, який гучно зачинив дверцята своєї «Ниви».

   — Тук-тук! Доброго ранку вашій хаті! — гучно сказав він, заглядаючи до прийомної кімнати.

    — І тобі доброго ранку! Чого розшумівся? — відповіла Оксана Іванівна.

    — Та ось... За медичною допомогою прийшов, — Денис покрутив перед санітаркою кистю руки. На м'якій долоні розлився багрянцем глибокий поріз.

    — А, он воно що... Іди вже, — вона притримала занавіску, а сама подалася надвір прополоти ділянку з квітами.

    Яна пожалкувала, що Оксана Іванівна залишила її саму з Гримайлом. Але робота є робота.

    — Що там у тебе?

    Денис подав свою долоню. Рана була вже не свіжою, краї її попідсихали.

    — Ого, де це ти так? Тобі потрібно шви накласти. До хірурга в районній лікарні треба звернутися.

    — Та який хірург! Перемотай чимось, аби не заважало. Або пластиром, — махнув рукою Гримайло.

    Яна пішла до шафки по перев'язувальний матеріал та антисептик.

   — То ти мені так і не відповів, де так порізався.

    — Та вчора ще зранку ножем... Курину тушку вдома розбирав. Нічого серйозного. Колодяжна, не говори багато, а надай допомогу.

    — Та добре вже, давай руку.

    Медсестра обробила рану антисептиком, а потім акуратно замотала бинтом.

    — А чому ти не подула на поріз? Мені ж було боляче, — обурився Гримайло. — Я вимагаю повного комплексу медичних послуг.

    — Ох, і розумний же ти став. З якого переляку я маю це робити? Обійдешся, не маленька дитина, — буркнула Яна, збираючи використані матеріали.

    — Ну ти і злюка, Колодяжна. Може, це мої нічні фантазії, — не вгавав Денис.

    — А в тебе немає фантазії отримати вакцину від правця? 

    — Ні, ні, ти ж знаєш, я з дитинства уколів не люблю, — замахав руками колишній однокласник.

    — А ти знаєш, що з тобою буде, якщо в рану потрапила правцева паличка?

    — Облиш. Три роки назад мені вже робили таку прививку.

    — Точно?

    — Серйозно. Не хвилюйся за це. Тримай, Колодяжна. Це щоб життя було солодшим, — Гримайло витягнув з кишені кілька шоколадних батончиків.

    — Ти чого? Не треба, — Яна поклала руки до кишень і зітхнула. Як же вона давно не смакувала шоколадкою!

    — Тримай, від чистого серця. Я нікому не скажу. Бери, бери. Чи ти розтовстіти боїшся? В тебе гарна фігура, нічого не станеться, — Денис таки вклав в її руки батончики. — Ти чула, що на цих вихідних клуб відчиняється?

    — Ти помиляєшся. Крокодилівна казала, що через два тижні.

    — Та невже? Я цей момент уточню. В будь-якому випадку гуляти вийдеш?

    — Та звідки я знаю, що на вихідних буде. Дожити треба, — кинула Яна, сідаючи на скрипучого стільця. — Чому це ти цікавишся?

    — А тому що я допитливий. Коротше, в п'ятницю заїду по тебе. І не супереч мені.

    — Гримайло, щось ти якийсь дивний сьогодні. Не треба по мене заїжджати. Я не знаю, що буде в п'ятницю.

    — Все буде гуд, — Денис обернутися на нозі. — Бувай, Колодяжна. Ще побачимося.

    Яна тільки хмикнула, нахилившись над малюнком та зафарбовуючи олівцем келих Гігеї. І що на нього сьогодні найшло? В дверях Гримайло з кимось зіткнувся і привітався. Дівчина підняла голову і побачила Андрія, а за його спиною — Тамару Коваленко. «Ох, він же домовлявся за уколи для мами! Я зовсім про це забула!» — промайнула думка. Тим часом десь в животі зародилося незвідане хвилювання.

    — Доброго дня. Ви за уколом? Проходьте, — Яна намагалася говорити максимально спокійно.

    Андрій тим часом спантеличено зиркнув на шоколадні батончик.

    — Здрастуй, Яно! Мені ось це прописали проколоти...

    Тамара дістала з пакета упаковку з ін'єкціями. Дівчина взяла її роздивитися, а сама тишком глянула на матір Андрія, яку давно не бачила. Якщо ж вірити її власній матері, то Тамара Коваленчиха справжнє стерво, яка мала з порогу закидати Яну лайном. Але перед нею стояла замучена жінка, яка хотіла швидше отримати укол, бо на неї ще чекала купа справ. Ніякої агресії, тільки важке дихання і легка збентеженість. Невже вона після того випадку не ненавидить всю сім'ю Колодяжних так, як Наталка — всіх Коваленків? Може, ця жінка — просто інша, відрізняється від її матері?