Розділ 3

                                                       Розділ 3
Андрій під'їхав до дому, заглушив мопед. Садиба зустріла його незвичною тишею. У дворі нікого не було, тільки двічі, для годиться, гавкнув пес, який ліниво простягнувся біля буди. Хлопець закотив транспортний засіб до гаража, мимохідь заглянувши до собачої миски.
— Е, друже, та в тебе води зовсім немає!
Він підійшов до колодязя, спустив відро вглиб. Воно жалібно плюснуло об воду. Андрій витягнув піввідра води, налив собаці, а те, що лишилося, вилив до перерізаної навпіл автошини, з якої пили каченята. Вони відпочивали, перетравлюючи свій обід та повипинавши набиті вола, але дружно відреагували на воду.
Хлопець зайшов до будинку. Тут дихалося легше, глинобитні стіни все ж оберігали від спеки, що не вщухала навіть надвечір.
— Це ти, Андрію? — з кухні вийшла мати, Тамара, — коротко підстрижена фарбована блондинка. Корені її волосся після останнього фарбування вже знатно відросли та темніли на фоні штучної жовтизни. — Ходи, синку, спробуєш мої котлети. Якраз свіженькі смажу.
На кухні жваво шкварчала сковорода. Тамара перевернула підрум'янені котлети на інший бік. Звична картина, але Андрія стурбувало те, як мати пошатнулася, стоячи біля плити, а потім схопилася за голову.
— Мам, тобі погано? Навіщо тобі ці котлети? Приляж та відпочинь.
— Та що ж відпочивати, господарство не чекатиме. А там батько з поля приїде, вечеря потрібна. Ти з'їздив до бабусі? Як там вона?
— Нібито все добре. Якщо що і трапилося, то не зізнається. Я їй води наносив, хвіртку полагодив.
— Добре, добре, хоч так, — голос матері здавався якимось ослабленим, ніби вона говорила через силу. — Будеш котлету?
— Та давай вже, — посміхнувся Андрій. — А то запахи на всю кухню, як тут не з'їсти. Я, до речі, хліба привіз. Свіжого урвав.
— О, це ти вчасно. А то я вже думала, що потрібно тісто місити, пекти перепічку, — вона знову похитнулася і оперлася об стіл. — Я на городі була, там знову нашестя колорадського жука. Треба, щоб ти його потравив або хоча б розбивав віником у відро.
— Мам, навіщо ти на той город ходила? Ти ж казала, що в спині щось шпигає, м'яза затиснуло. Там же чисто, бур'яну немає, — Андрій відірвав шматок хліба — кірочку, яку він любив найбільше, поклав на нього жирну запашну котлету та з задоволенням спробував цього бутерброда.
— Бур'ян — він такий — сьогодні немає, а завтра вже є. Ще й дощ нещодавно пройшов. Ой-йой! — жінка закрутила головою, почала терти очі чистою, не замащеною фаршем рукою.
— Та що з тобою? — підхопився Андрій. — Покинь уже ті котлети! Іди відпочинь!
— Щось в очах потемніло, — відповіла мати. — І якось мені млосно, нудить трохи... — вона почала осідати, а потім посунулася, сівши на підлогу і опираючись спиною об кухонну тумбочку.
Хлопець не встиг підхопити матір. Хліб з недоїденою котлетою випав з його рук. Андрій кинувся плескати її по щоках, трясти за плечі.
— Ільку! Ільку! Ти вдома? Де треба носить? — щосили гаркнув хлопець.
З кімнати вийшов заспаний підліток в червоній футболці, на ходу одягаючи окуляри.
— Чого ти кричиш? Що сталося? — невдоволено прогнусавив він.
— Не бачиш? — закричав Андрій. — Матері погано! Давай перенесемо її на диван!
— Зачекайте... Я сама... — тихо і повільно проговорила Тамара, прийшовши до тями та нагаючись поворушитися.
Брати разом підхопили матір та поклали її на диван. Андрій підклав їй під голову та під ноги подушки, сам же витягнув з-під шафи дорожню сумку, струсив з неї пил. Відкривши змійку, він кинув до сумки материн м'який халат, комплект постільної білизни, капці, рушника, миску, кружку та ложку. Рвучким рухом хлопець відчинив шухляду комода, де зберігалися документи, віднайшов паспорт на ім'я Коваленко Тамари Василівни. Потім він забіг до своєї кімнати і швидко змінив домашню футболку на чисту, вихідну.
— Де ключі від авто? — крикнув Андрій до Ілька.
— Та на ключниці висіли, там поглянь, — розгублено відповів той. — Ти збираєшся сам їхати? Може, краще швидку допомогу викличемо?
— Вона поки до нас доїде, може бути вже пізно, — старший брат, геть захеканий, ухопив ключі, вкинув до кишені свого гаманця. Грошей там було небагато, але цілком достатньо для нетривалого перебування матері в лікарні.
— А тепер допоможи мені.
Хлопці вивели жінку до старенького «Форда» та акуратно посадили на заднє сидіння. Туди ж відправилася і дорожня сумка. В селі заздрили Коваленкам, тому що вони мали іномарку, але про те, що цей автомобіль прогнив та розвалювався, знали тільки його власники.
Андрій сів на водійське місце і завів мотор. Автомобіль запихкотів, з нього вирвався цілий потік відпрацьованих газів.
— Ти як? Тримаєшся? — він обернувся назад, до матері.
— Все добре, — кивнула вона, важко дихаючи.
— Там може бути мало пального, — зауважив Ілько, нахилившись до дверей зі спущеним склом.
— Думаю, дотягнемо, — відмахнувся старший брат. — Ти залишаєшся на господарстві. Попорай курей і качок. Прижени корів з череди. Збігай до тітки Ніни, нехай їх здоїть. Я в боргу не зостануся. Гукни дядька Вітю, щоб прийшов і попорав биків. Сам до них не підходь. А ще не забудь свиням кашу зварити. Знаєш як?
— Розберуся, — сказав Ілько, почесавши за вухом.
— Тоді з Богом, — Андрій почав виїздити з двору, у ворота, які відкрив брат. Ще кілька секунд, і «Форд» побалансував по добре утрамбованій грунтовій дорозі. 
Додому хлопець повернувся пізно, коли надворі вже стояла літня ніч. Він зайшов до хати, втомлений і знесилений, кинув ключі на столика в коридорі. Нестерпно хотілося пити, тому Андрій зачерпнув з відра холодної води і всмак напився. Зайшовши до зали, увімкнув світло. Ілько заснув на дивані перед увімкненим телевізором, окуляри зсунулися на носа. Старший брат зняв їх та поклав на комода. Хотілося так само впасти на ліжко і забутися до ранку. Але він не міг собі це дозволити. Спочатку потрібно було перевірити господарство, чи все в порядку.
Матір таки залишили в лікарні. Як виявилося, вона отримала тепловий удар. А ще у неї затисло м'язи у районі поперека. Жінці необхідно кілька днів полежати на стаціонарі під крапельницями. Батька ще не було вдома. Можливо, він затримався на полі, а можливо... Андрій подумав, що добре, що мати сьогодні зосталася в місті, а то б знову хвилювалася та виглядала батька.
Хлопець зітхнув, одягнув домашню сорочку з довгими рукавами та вийшов на вулицю, де відразу став об'єктом посиленої уваги місцевих комарів.